Зайшовши в замок ми з Маріеттою були просто в шоці. Все було таке красиве. Варто було глянути лиш на одну лампу, оздоблену численними дорогоцінними камінцями, і вже можна було зробити висновки в тому, наскільки ця школа популярна між магами та чарівниками. Не говорю вже й про інші речі.
Нас повели до того місця, де буде розподіл на гуртожитки, а всі решта учнів пішли до Великої зали, де, за словами вчительки, яка нас вела, мають відбуватися сніданки, обіди та вечері.
Нас завели в досить величеньку кімнатку. Посередині стояв стіл, на якому був казан. Особисто я нічого не зрозуміла, адже ніяк не могла докумекати для чого він.
–Доброго ранку першокласники магічної школи Горденська,–почала вчителька,–Мене звати Парваті Арментія, і я наставниця Раменгранського гуртожитку, а також я викладаю уроки рунів. Тож прошу звертатися до мене, не на прізвище, а через професорка Арментія,–вона вичекала досить довгу паузу,–Отож, приступимо до розподілення. Я буду витягати ваші прізвища з казана, де буде написано в якому гуртожитку ви будете.
То ось до чого тут казан!
Професока Арментія по черзі витягала прізвища з казана. І нарешті прийшла черга Марі(Маріетти).
–Маріетта Шеймус,–оголосила професорка, а Марі зробила крок вперед,– Раменгран!
Марі щасливо обернулася до мене, саме в той час, як професорка витягнула нове прізвище.
–Моллі Браун,–прочитала професорка, і я теж зробила один крок вперед,–Ти теж будеш в Раменграні!
Вам варто було бачити, скільки частя тоді в мене було. Я підбігла до Марі, котра вже відійшла трохи в сторону і щасливо усміхалася. Очевидно, що чекала мене, адже, коли я тільки підійшла до неї, вона зразу мене обійняла. Марі теж була щаслива. «Тепер буду не сама»,–подумала я. І ми разом з нею, та своїми речами вирушили до Великої зали, де вже скоро мав початися святковий сніданок, і куди вже крокували сотні учнів.