Розділ 3: «Сова»

І ось, нарешті, ми всі зайшли в поїзд. Це був величезний салон, де було безліч купе, куди вже заходили діти. Дійсно, а я й не подумала спочатку. Треба ж знайти собі вільне купе!

В пошуках вільного купе я зайшла аж в кінець салону. І нарешті, ось воно! Останнє вільне купе було трошки привідчинене, так, ніби й просило, щоб я там сіла. Тож не гаючи ні хвилини, я зайшла в нього.

Свої речі я поставила під сидіння, а сову на маленький коричневий столик. Вона задоволено ухкала до мене, і мені спало на думку–«Мабуть, вона теж така як я, перший раз їде на поїзді в магічну школу» Я ще раз подивилася на неї, і відкривши свою валізу, акуратно витягнула свій завчасно приготований бутерброд. «Це ще з мого старого дому. Тобто з містечка "Привіт день"». А я там буду, як мінімум аж влітку. Хоч я б веліла взагалі туди більше не йти. Але це вже як вийде.

Я задоволено жувала свій бутерброд, бо не їла нічого зранку. Поїзд поступово віддалявся від платформи. Ще трошки, і ми вже мчали через якийсь лісочок. Від цього швидкого руху я заплющила очі–не могла дивитися на таку швидку картину, бо в очах все перемішувалося. Тож тільки закривши очі, я поринула в короткочасний сон, в якому була всяка дурня. Снилося, ніби,  я стою над обривом...потім в мене звідкись з'явилися крила...я пускаю з рота вогонь, а вже через хвилину йду назад в ліс... Аж раптом щось стукнуло. Я розплющила очі, і як виявилося, то моя сова стукала лапкою об клітку. Бачте, її дуже зацікавив мій недоїджений бутерброд. Тому я їй віддала решту моєї їди, адже я зовсім не знаю, коли вона останній раз полювала. Тож сказавши швидше за все до себе, бо тут нікого крім мене не було, що випущу її на полювання, як тільки ми приїдемо в Горденськ, ретельно задумалась над її іменем. Я ж її не назвала ще! В магазині сказали, що вона дуже ручна, проте її треба неодмінно назвати. А я зовсім забула. Треба щось придумати. Щось таке, щоб їй сподобалося, та й мені не гризло язика. Трошки подумавши я зупинилася над іменем "Левінтія". Мені чомусь воно припало до душі. Тож я подивилася на сову, яка вже доїла мій бутерброд і смачно облизувалася. Я покликала її на ім'я, але вона не подивилася. Тож я попробувала сказати їй інакше:"Ти тепер Левінтія", і мені на диво вона подивилася і задоволено ухнула у відповідь.Схоже, їй також сподобалося ім'я.

А ми вже занурилися в цілковиту темряву. Видно було лише картинку за вікном, та очі сови, яка не спала і схвильовано дивилася навколо. А тоді в коридорчику, між купе, включилося світло. Стало аж краще на душі. Тож подумавши про те, що ще довго їхати я занурилася у приємний сон...