Розділ 1: «З цього все почалося»

Я живу в маленькому, не дуже популярному містечку «Привіт день». Воно швидше за все є селищем міського типу, адже його містом не назвеш. Тим більше яке там місто з такою назвою, декількома житловими райончиками та невеличким базарчиком в центрі. Ми саме живемо біля центру, тож добиратися туди нам всього п'ять хвилин. Я власне кажучи туди зараз йду...

Зовсім забула, треба ж спочатку відрекомендуватися, а я ж почала зразу з нашого міста. Так ось, я Моллі Браун. Ні, я не коричнева, то в мене прізвище таке. Мені 14, і я в 9. Живу я з моїми тіткою Марією та дядьком Василем. Спитаєте де мої батьки? А я й сама незнаю, тітка говорить, що розбились в аварії, проте вона ніколи мені не говорить правду, тож це теж може бути не так. Я часто сумую за батьками, адже я їх ніколи і не знала. Вони загинули коли мені був рік, і потім мене віддали до дуже злих тітки та дядька. Вони мене ніколи не любили, тож я виросла можна сказати сама, без уваги від них. Натомість вони дуже піклувалися про свою Юлю—їхню дочку. Вона моя двоюрідна сестра, проте ми з нею не спілкуємося, бо вона часто скидає свою вину на мене і сміється з мого вигляду, хоча й сама не краще виглядає. І через неї я не маю своєї кімнати, а натомість є стара, знищена Юліна кімната. Але то таке...

Я саме прийшла в центр, з цілим списком покупків, які я маю купити для тітки і дядька, коли раптом повз мене пройшов якийсь дивний чоловік. Він був високий, з бородою, і щось чи когось шукав. 

Шукав він власне кажучи мене. Бо побачивши мене він підійшов і сказав:

—Ти Моллі Браун?,—спитав він.

—А звідки ви знаєте...?,—почала була я, проте він перебив.

—Я-вчитель в магічній школі і мене попросив директор знайти тебе. Він сказав розказати тобі всю правду про батьків та забрати тебе в школу магії і чарівників.

—А що з моїми батьками?

—Я все розкажу, але спочатку піди додому і склади всі необхідні речі. Ми зустрінемось біля вокзалу в 16:00, тобто через дві години. Ти поїдеш в школу вже сьогодні. Тож не забарися,—сказав він.

—Добре, до побачення,—і я вже повернулася, щоб піти, коли раптом він додав:

—До речі мене звати Дін. Делвін Дін.До зустрічі.

—Так!,— на радощах сказала я. Добра людина, цей Дін. Я ж тепер буду вчитися в самій школі магії. Круто! Я й мріяти про таке не могла. Тож забувши про той список покупків я побігла додому збиратись...