9.2

Короля Сірону привітали тільки легкими кивками.

— Ваша величносте... — промовив Кеф. — Я не знав. Не знав всієї небезпеки...

Ларден зупинив його жестом, мовляв, не потрібно слів. Лада розгледіла на його грудях агатовий кулон. Її власний теж потеплішав.

— А я вже навіть хочу, щоб тварюки з'явилися, набридло бути завжди насторожі, — похмуро сказала Дейра, збігла сходинками в двір, крутнулася, дивлячись на небо: — Де ж ви, гості дорогі?

Почали спускатися сутінки. Відправляти Кефа з лісу не стали: він висловив бажання перевірити, чи не вигадала Дейра кегретів.

— Відмінно, будеш приманкою, — похмуро усміхнулася відьма.

Відблиск попередив, що кегрети летять, їх багато, але поки далеко.

Дейра покликала Бурчика і відправила його до лісу, наказавши до ранку не являтися. Ведмідь незадоволено рикнув, але пішов. Ладу ще більше охопила тривога: тварюки по дорозі могли зашкодити донкам. Чи зуміють вони захиститися, чи встигли зробити щити? Якщо раніше  досадувала, що сила збільшилася і потрібно постійно зливати надлишки в кристал, то зараз гарячково думала, як можна використати її, щоб захистити не лиш себе.

— Сгіреля викликали? — запитав Ларден.

— Ще ні. Він сам прийде, коли відчує небезпеку.

— Звіть. Він полюбляє спізнятися.

Дейра активувала видимць, викликала лінса. Сгірель пообіцяв незабаром прибути. Зависла загрозлива тиша — перестали співати птахи.

Жехард і Ларден заходилися зміцнювати купол. Кеф сидів навпочіпки біля західної стіни будинку, похмуро дивився на пофарбований сарай.

Повернувся Відблиск з попередженням, що кегрети наближаються.

— Кефе, в будинок! — крикнув Жехард і послав в купол над будинком порцію магії.

Так, не можна допустити, щоб вони його побачили, Кеф найвразливіший.

І тут почалося!

Кегрети летіли птахами, оповитими чорнотою, але одна їхня частина приземлилася і перетворилася на громіздких звіроподібних монстрів. Дійсно як напівтехнічні чудовиська, вони рухалися з дивною швидкістю і одночасно незграбністю — рухи рвучкі, грубо збиті тіла здавалися кам'яними, але відливали залізом. Очі лякали блиском навіть в сутінках. З дзьобів і пащ виривався чорний вогонь.

″Кге-гре, кге-гре,″ — чулося з усіх боків.

Кегрети натикалися на купол, відлітали, поверталися і лупцювали в нього плямами диму впереміж з порціями вогню. Сила ударів збільшувалася з кожним разом. У місця, розм'якшені вогнем, били лапами, крилами, дзьобами, дряпали кігтями. Кегрети здавалися безглуздими, несерйозними, але раніше прозорий, а тепер закіптюжений купол, в який стільки сил вклали, все ж піддавався.

— Де їх стільки набралося? — видихнула Лада. Їй було страшно. В селі донків нападали всього троє птахів, і то меншого розміру, а тут...

"Стоп! Не боятися! Яка різниця, яка форма і розмір у печива, якщо воно зроблене з одного тіста? — сказала собі подумки, — Як учора знищили монстроптахів, так сьогодні знищать монстрозвірів"! 

Як не дивно, від цієї думки стало легше, страх відступив, в голові прояснилося.

Крізь діру в куполі проник кегрет. Жехард дістав його пульсаром. Монстр глухо заклекотав і розвіявся димом. Другу тварюку знищив король. Засмерділо гаром.

"Підгоріле печиво. Це всього лише підгоріле печиво"! — знову нагадала собі Лада, примружившись, вже вголос.

— Всі в будинок! — скомандував Ларден.

Забігли в нього за мить до того, як в продірявлений купол кинулися кегрети. Двері зачинилися, засіявши; вікна теж замерехтіли.

— Будинок захищений набагато сильніше, не бійся, — прошепотіла Дейра в напівтемряві.

— Я не боюся, Кеф одразу після прибуття у Коло сказав, що в порівнянні з твоїм характером будь-яка небезпека нешкідлива.

Кеф пирхнув.

Дейра усміхнулася, повела плечем:

— Уперше в житті була б рада з Кефом погодитись.

Через мить напівтемрява розсіялася — засвітився портал, з'явився незворушний Сгірель у своєму звичайному темному одязі. Затримав довгий погляд на Дейрі, запитав, чи всі живі і, почувши відповідь, засвітив і відправив вгору пульсар. Стало набагато світліше; лінс, спокійний і зосереджений, знову і знову запалював нові мерехтливі кулі, потім порухом пальців розсипав їх по вітальні, направляв до вікон і дверей, в які билися тварюки.

— Самонавідні, — усміхнувся він, побачивши, що Лада за ним стежить.

Дейра збігала в лабораторію. Повернувшись, напоїла усіх, включаючи Кефа, зіллям для підвищення швидкості реакції і збільшення фізичних сил.

Жехард відкликав Ладу вбік.

— Нічого не бійся, — поправив їй волосся. Зелений погляд бринів ніжністю.

— Я не боюся.

— І справді не боїшся, — констатував, заглянувши в її очі. — Тепер і мені боятися соромно. Тільки ось все одно побоююся: за тебе і Кефа, саме він для кегретів ласий шматочок. Зможеш укривати його невидимістю?

— Гадаю, зможу.

— Сховайтеся в підвалі. Сумніваюся, що тварюки туди дістануться, але все-таки, краще бути готовими до всього. Тому ви підете туди прямо зараз.