9.1

Чай випили; Жехард недвозначно натякнув, що пора повертатися, сіронець слухняно погодився.

— Не сумуй, я не прощаюся — ще повернуся, — підморгнув  перед тим, як ступити в портал.

Даремно вона йому не повірила! Він повернувся в другій половині дня, коли Дейра вчила створювати пульсари. Посеред двору раптом засвітився портал, з нього зробив крок задоволений Кеф, застрибав з піднятими вгору кулаками і заволав:

— Так, так! Я зробив портал, перший портал, причім — одразу в Буйний!

Дейра мало не вдавилася повітрям від обурення.

— Це ще що таке? Кефарде! Як ти смієш сюди заявлятися? Твоя магія фонить на весь ліс! Я не давала тобі запрошення!

— Ось-ось! Навіть без запрошення вийшло! Я явився, шановані діни, ризикуючи життям, щоб розповісти, звідки у вас могла з'явитися аура королівських лінсів! — кинув Кеф, як козир, останні два слова і пафосно застиг, чекаючи захоплених запитань.

Дейра і Лада понуро поглянули одна на одну. Кеф заморгав і продовжив менш радісно:

— Вам її могли передати спеціальним ритуалом...

— Кефе! — перебила його Дейра. — Ми давно все це знаємо!

— Як знаєте?..

— Так, знаємо і все! А ось ти знаєш, що означає "не можна"?

Радість Кефа остаточно згасла.

— Але чому Жехарду можна, а мені ні?

— Тому що його магія не фонить!

— Як це?

"Ох, Кефе, — подумала Лада, — Ти ж сам прийшов розповісти про властивості наших аур".

— Яка різниця! — Дейра нічого не хотіла пояснювати. Закрила на пару секунд очі, потім стомлено сказала: — Підемо, Ладо, покажу, як зміцнювати купол. І, схоже, нам знадобиться допомога Сгіреля.

— А мені що робити? — подав голос Кеф. Від нього повіяло вином.

— Повертатися туди, звідки явився.

— Я не можу.

— Тоді мити підлогу, — сказала Дейра сердито.

Кеф скис, подивився на Ладу, шукаючи підтримки, але вона лише розвела руками і пішла вслід за Дейрою; потім швидко повернулася і шепнула біля правого плеча:" Без магії"!

Кеф усміхнувся, озирнувся і напоровся на дуже строгий погляд.

Зміцнювати купол виявилося просто, Лада швидко навчилася, проте незабаром відчула себе в'ялою.

— Все, досить, нам потрібні сили. Щось мені тривожно. 

Лада попросила Відблиска подивитися, чи немає поблизу тварюк, він повідомив, що поки тихо.

— Принаймні, до вечора є час. Головне, щоб Жехард з'явився і прибрав звідси свого нав'язливого друга. 

Коли повернулися на кухню, Кеф вже вимив підлогу, протирав ганчірочкою пил і привабливо усміхався.

— Бачите, як чисто, діно Дейро? Що ще можу для вас зробити?

— Ну, раз так, помічнику, — примружилася Дейра, — в сараї в правому кутку біля дверей є зелена фарба, поруч розчинник і нові кисті... Фарбуватимеш сарай! — Остання фраза прозвучала так злорадно, що навіть Лада здригнулася, але усміхнулась: не змовляючись, лякали Кефа одним і тим же.

— Легко! — з награною веселістю погодився хлопчина. Обоє простежили за ним через вікно кухні: Кеф підійшов на декілька кроків, зупинився, подивився. Виникло відчуття, що він зараз втече, але ні, зайшов всередину.

— О, та він мужній хлопець!

Сама Лада ніяк не наважувалася навіть відкрити банку з фарбою. Невже робота буде зроблена? Відішли від вікна; уява вже намалювала, як Кеф приступає до роботи.

Угу, якраз. Через мить він стояв на порозі кухні, повідомляв, що дуже хоче пити і вимагав чашку свіжозавареного чаю для підняття тонусу. Лада заварила, і вони з Дейрою пішли, не склавши гостю товариства.

Робота в лабораторії не клеїлася. Лада планувала зварити зілля для Данза, але залишила цей намір. Відьмочки вперше залишили всі експерименти і вийшли надвір.

— Слід потренуватися кидати пульсари. Ти пам'ятаєш, як я тобі показувала?

— Пам'ятаю, але... Дейро, у мене не виходить .

— Все одно пробуй.

Лада зосередилася, але замість вогняної бомби в долоні заблищала срібна кулька розміром з горіх, одразу випарувалась.

— Пробач, не можу. Це ти як плита, а я — ні, на мені пульсар не приготувати.

— Тобто? — засміялася Дейра.

— У тебе всередині, як в плиті, є жар рубігірського кришталю, а у мені — суцільний ізокамінь.

— Ні, не думаю. У тобі також є жар. Просто до нього треба добратися і роздмухати.

— Я його не відчуваю.

— Не хвилюйся, все буде добре. Мені простіше — я вчилася в академії, а ти, вважай, тільки-тільки з Землі. З часом все обов'язково вийде.

Руз з'явилася в сусідньому горщику, але мовчала при Дейрі. Відблиск крутився над лісом.

— Дивно, звідки у вашому світі такий різко пахучий розчинник? — спохмурніла Лада, простеживши, як лопнув ще один невдалий "горішок".

— Із Землі, звичайно.

— Ладо, йди сюди, будь ласка, швидше! — крикнув Кеф. Лада злякалася, кинула тренуватися і побігла до нього.

На сухій деревині будівлі пофарбовано всього з квадратний метр, а хлопець вже сидів під будинком, жахливо втомлений на вигляд. 

— Що сталося?

— Це не стіна, а губка, — похмуро вказав пальцем на сарай. — Вона вбирає не лише фарбу, але і настрій, життєві сили і... І мені нудно, побудь біля мене, розкажи що-небудь.

— Навіть не думай. Йдемо звідси, нехай сам, — виникла поруч Дейра. Лада пішла, озирнувшись через плече на сумовитого колючку.

— Дейро, може, помилуймо його... Га?

— Нічого не знаю, нехай фарбує! А то пригріється тут, — потім не збудешся, — сказала Дейра, схопила горщик з трояндою, пішла в дім. — Квіти сховаємо в лабораторії, а клумби вкриємо магією. Все цінне — теж вниз.

Через пів години, коли Руз, Ягідка, книги і навіть деякі речі з кухні й вітальні були сховані, від сараю сильно зафонило магією.

Лада кинулася подивитись: стара будівля виявилася пофарбованою, абсолютно вся.

— Кефе, що ти наробив?

Він спочатку мовчав, дивився, закусивши губу, впертий і задоволений, як дитина, що нашкодила, але потім побачив, як засмутилася Лада і розгубився.

 — Пробач. Бісик шепнув: "З магією".