Глава 9

Лада звикла до того, що в спальні щовечора відкривався портал, і його синювате сяйво ставало приємним знаком зустрічі з Жехардом. Коли ж воно з'явилося прямо зранку і на кухні, теж мимоволі потягнулася до нього, але звідти зробив крок Кеф, тільки потім вийшов Жехард.

— Ладо! Ух ти! Все вийшло! Як ти змінилася! Та ти ж сяєш! Чуєте, теж хочу пожити в Буйному! Вирішено: я залишаюся! — видав Кеф, ледве привітавшись. Він якось відразу наповнив простір навколо себе шумом і молодим завзяттям.

Лада засміялася:

— Хороший жарт. Тобі сподобалося мити підлогу? Тут, як і раніше, не можна застосовувати магію.

— Та ну? Жехард же сюди портал створив? Я його вчора вислідив, і сьогодні він не зміг мені відмовити.

— Неначе це було можливо, — зітхнув Жехард. — Причепився зі своїми тривогами, переживаннями і домислами... Довелося брати з собою, щоб показати, що все гаразд, і страшна жінка Дейра "не знищила нашу милу дівчинку".

— О, у мене серце боліло, коли ми відлітали на Бусику, а ти залишалася тут одна. Я мало не заплакав, але ти не бачила, тому що дивилася лише на Жеха. — Кеф сів за стіл. Лада округлила очі, здивувавшись його останнім словам, і тому, що він, знаючи її вік, називав Дейру жінкою, а її дівчинкою, але хлопець продовжував, спершись ліктями об стіл і дивлячись знизу догори: — А Жехард рідкісний егоїст. Сам відвідував, нікому не признавався. Ладо, як твої справи, розповідай.

— Чудово! Зараз питимемо чай. — Нарізала хліб, поставила на стіл сир, холодну буженину.

— Неймовірно! Лада стала приголомшливо красивою, але залишилася такою ж доброю, як і раніше! Королева мрії! Я ж казав, Жехарде, що у нас все вийде? Все-таки я молодець.

— Так, щодо "підбити на подвиги" тобі немає рівних, — погодився Жехард. — Але ти ж пам'ятаєш домовленість — туди й назад.

— Домовленості не було! Це ти сказав, а я не погоджувався.

— Мовчання — знак...

— Незгоди! Я залишаюся тут. Підлогу митиму... — Кеф не зводив очі з Лади. — На двічі в тиждень згоден.

— Тиждень?!

— І взагалі, — вів далі, не звертаючи уваги на обурення Жехарда, — Дівчатам потрібен захисник, це ж ліс.

Лада усміхнулася. Вона вже налила чай, поставила тарілку з нарізаними овочами й пучком кропу і сіла за стіл до гостей.

Жехард на заяву Кефа не відреагував, наколов на вилку сир, відкусив і почав жувати з серйозним виглядом. Але з виразу його обличчя і так зрозуміло, що Кеф не залишиться.

— Ну, щодо захисника — Бурчик справляється, а ось щодо помічника можна подумати: сарай пофарбувати не зашкодило б. — Вказала, на дерев`яну будівлю за будинком.

Кеф виглянув в вікно у напрямку її жеста.

— Та він же височезний!

— Так. І при фарбуванні — ніякої магії. — Лада надпила чай.

— Штюх загреби. — Кеф, вже не такий веселий, повернувся на місце за столом. Лада протягнула йому сформований бутерброд, він взяв й одразу ж перестав засмучуватися:

— Краще розкажи, як тобі тут живеться.

— По-всякому бувало. Але зараз, — вона вдячно поглянула на Жехарда, упіймала його лагідний погляд, — мені тут подобається.

Потім коротко, в комічних відтінках розповіла, як спочатку Дейра її водила по лісі, як пробралася в лабораторію, щоб зварити зілля, про допомогу Жехарда книжками, про зустріч зі Сгірелєм, неслухняну мітлу, Джерела і Дзеркало. Про загублене місто і кегретів промовчала.

Кеф слухав, усміхаючись і попиваючи чай. Жехард, забувшись, обняв Ладу, що сиділа поряд з ним, за плечі, а вона і не заперечувала, розповідала далі.

— Руки прибери — не для тебе королеву шукав, — перебив раптом Кеф.

Жехард і Лада відсахнулися один від одного.

— Кефе, пробач, але я ніколи не буду королевою Сірону. Таку плату попросила Дейра.

— Так і знав! От яка ж с... — він поглянув на загрозливе обличчя Жехарда і проковтнув міцне слівце — ... страшна жінка, га? А давайте поставимо мітку і Дейрі, аура ж у неї відповідна?

Жехард пирхнув:

— Ну-ну, став. Ларден тобі подякує. Може, навіть кермо влади тобі, розумникові, передасть: такі блискучі рішення приймає Кефард Великий.

— Не рішення, а ідеї. Їх легко можна відкинути чи змінити. А ось дехто примудрився зробити так, щоб ідеї одразу перетворилися на рішення.

Жехард кашлянув, поглянув на Ладину пов'язку, посмутнів.

— І що тепер? Як Лада з цією міткою житиме?

Питання Кефа залишилося без відповіді.