8.7

Дверці доставили ті молоді донки, що першими повернулися при їхній епічній появі; на прохання Лади вони поспішно встановили дзеркало вертикально і пішли, кинувши однакові жалісливі і зніяковілі погляди — Дейра наказала всім сховатися якнайдалі від магії, що фонила з сараю. Самі відьмочки присіли в тіні бузини; неподалік дзюрчав, втікаючи в дрімучі вербно-кропив`яні зарості, струмок. Агатовий кулон помітно потеплів.

— Пов'язку зніми — вона дещо блокує ауру, — сказала, скидаючи капелюх, Дейра, як тільки залишилися одні.

— Ні, так тварюка мене не побачить, а я хочу випробувати щит. Відблиску, покажися, будь ласка.

— Який щит? Ладо, не дурій! 

— Відблиску, можеш визначити, де знаходяться кегрети? — Лада проігнорувала слова Дейри.

Відблиск відлетів. 

— Щоб твої гарненькі вушка мене чули, доводиться створювати особливі коливання, а це досить виснажливо, — признався він якось. Тому Лада турбувала його рідко, лише в разі крайньої необхідності.

Відблиск повернувся доволі швидко з очікуваним:

— Летять із заходу, всього три тварюки у вигляді птахів.

Неприємно пахне бузина, нудить від її запаху. Перестали цвірінькати горобці. Кури шугонули в кущі й лопухові нетрі.

— А це дзеркало зможе послугувати мені щитом? — запитала Лада у свого старенького всезнайка.

— Може, але ти повинна повністю за ним сховатися.

Кегрети з'явились несподівано. Лада виглянула з-за дзеркала і побачила їх крізь полу капелюха. Летіли по ламаній, ривками. За ними вихорився дим, надаючи ще більше зловісності. Здавалися чи то кам'яними, чи то залізними, незграбними, але від того не менш страшними. У птахах не лише не читалося життя — були схожі на роботів, що рухалися з однією ціллю: вбивати.

Дейра вдарила першою. З руки злетіла вогняна куля — одна тварюка спопеліла. Друга здалека плюнула на Ладу потоком чорного вогню. Гул, як з паяльної лампи, змусив прошмигнути за щит. Лада швидким рухом відсунула з лоба пов'язку, стиснулася. Вогонь ударився об дзеркало, відбився жарким спалахом. Птах хрипко заклекотав, спалахнув. Але не зник, як підстрілений Дейрою, а кинувся геть. Дейра, голосно лаючись, розправилася з третьою тварюкою потужною вогняною хвилею, що безперервно струменіла з долоні, і добила ту, що відлітала, ще однією магічною бомбою.

Все закінчилося дуже швидко. Але Лада все ще ховалася за дзеркалом, тремтячою рукою поправляла пов'язку. Очі Дейри, яка підходила, метали знайомі зелені блискавки. Лада загнано подивилася на неї із-за обгорілого щита з німим проханням промовчати. Дейра почала гучно дихати носом, розтягуючи видих, потім вимовила:

— Не встигла тобі сказати: кегрети не залишають живими! Ти могла загинути. Взагалі! Навіть для твого світу.

Лада зблідла. Так, було таке, втішала себе думкою, що якщо що, просто перенесеться на Землю. А виходить, не встигни вона вчасно зреагувати — все, кінець.

— Зате тепер знаємо, що щит із дзеркала працює...

— Пообіцяй мені, — Дейра закрила очі, а відкривши, подивилася так, що Лада була готова пообіцяти все що завгодно наперед. — Пообіцяй мені, що припиниш свої експерименти!

— Ні, — глянула боязко.

— Що?!

— Але радитимусь з тобою, якщо ти не проти. І не дивися на мене так... сюди йдуть.

— Добре. Ти пообіцяла. Надалі завжди радитимешся зі мною.

— Я не казала "завжди", — напнула на очі капелюх, заховавши обличчя.

Селяни виходили, озираючись на всі боки, спочатку найхоробріші, потім всі інші і діти.

Хлопчики збуджено розмахували руками, копіювали рухи Дейри, нібито вбиваючи птахів, і для більшого ефекту супроводжували свої розмахи звуками "птдж"; дівчатка шепотілись, переказуючи побачене.

Чоловіки почали дякувати Дейрі, декілька жінок — просити повечеряти і переночувати.

Данз один зі всіх належним чином оцінив винахід Лади, яка все ще трохи тремтіла.

— Не знаю, як вам дякувати! Ви дуже ризикували, діно, — він, не церемонячись, підняв край капелюха, щоб заглянути в очі і все-таки помітив її мандраж.

— Щит працює. Сподіваюся, ваші світлі голови придумають, як зробити його ще надійнішим, — промовила Лада, щоб якось перемкнути Данза, бо стало незручно від його співчутливого погляду.

— Можна спробувати відстрілювати їх стрілами з осколками дзеркала... — запропонував один їх хлопців.

— І магічні артефакти краще помістити в дзеркальні скриньки, — зробила висновок Лада. 

 Вони з Данзом всміхнулися один одному.

Дейра ночувати й вечеряти відмовилася, виразно подивилася на Ладу і на сонце; довелося швидко прощатися, на ходу розв'язуючи Ягідку, струшувати нею і витончено, як Дейра, злітати.

Летіли на скаженій швидкості наввипередки з сонцем, що наближалося до горизонту, ковзали по-лінсійски. Ліс дійсно сплітав гілля, листя поверталося; зелена оксамитовість перетворювалася на хвилі гладкого шовку з контрастними тінями від променів західного сонця.

 Додому прилетіли, коли вже майже стемніло, але в темряві все ще проглядався силует Бурчика, що самотньо очікував їх серед двору.