8.6

Із загубленого міста летіли набагато швидше. Сонце опускалося все нижче до горизонту, золотило верхівки дерев, надаючи лісу, що пропливав внизу, приємної теплої оксамитовості. Внизу почалися села, поля з  донками.

Ладі не хотілося аналізувати ні поведінку Лардена, ні те, що дізналася про себе в Іні. 

"З цими новинами треба переспати," — вирішила для себе і просто насолоджувалася польотом.

В одному селі помітили скупчення народу, мовчки з Дейрою переглянулись і почали знижуватися.

Коли вони спікірували на мітлах з неба, народ злякався, з виском кинувся навтьоки. З жіночим виском — чоловіча половина, потрібно віддати їм належне, втікала мовчки. Залишився лиш бородань з золотистою шевелюрою, зафіксованою шкіряним ремінцем на лобі.

— Діно Дейро! Сяючого дня! — пробасив він, розкрив руки, як для обіймів. Приємне, дещо ширококосте обличчя осяяла щира усмішка. — Тільки про вас згадували! Ну і злякали ви нас. Треба ж — на мітлі літати! А ми тут зовсім зашугалися з цими кегретами.

— Староста села, — шепнула Дейра.

Дейра спішилася, струсила Берізкою, підперезалася і підійшла до бороданя для дружніх обіймів.

— Що сталося, Данзе?

— Чорна тварюка сталася. Прилетіла серед білого дня, вибила вікно школи. Добре, що діти не вчаться — влітку канікули. Ей, виходьте вже, чого ховаєтеся! Це ж наша лісова захисниця зі супутницею... — він запитально підняв брови.

— Мене звати Лада.

— Славно бачити вас в наших краях, діно Ладо, — протягнув руку.

Лада подала свою тонку долоньку, відчула легкий потиск, дряпнули мозолі. Війнуло хлібом і затишком. Данз усміхнувся в жовту з бороду. Ладі сподобався прямий і відкритий погляд, те, як селянин тримався — з прямою спиною, як аристократ.

Підійшли двоє хлопців. Такі ж високі і плечисті, з трохи заширокими вилицями і гарними впертими підборіддями; їхні жовтувато-карі очі оглядали прибулих з неприхованим інтересом. 

"Напевно, сини," — подумала Лада. Вони схилили голови, вітаючи; за ними підтягнулися інші селяни, що розбіглися, — насторожені, зніяковілі. Вродливі, але одинакові, як сіронки, жінки в легких льняних сукнях і світлих хустках недовірливо косилися на, здавалося б, не по погоді одягнені капелюхи й плащі. Лада зрозуміла, що хлопці, котрі підійшли першими, не обов'язково сини Данзу — всі донки схожі між собою, як брати.

Стояли на подвір'ї школи, зарослої споришем і ромашкою, на віддалі по колу розташовувалися дерев'яні лавочки під розложистими горіхами; росло тут і декілька низьких фруктових дерев, з однієї яблуні виглядали босоногі хлопчики.

— Незабаром настане час зборів урожаю. Як нам захиститися від тварюк? Ми не можемо постійно ховатися в будинках. — Данз зробив крок в напрямку школи, сіпнувся, схопився за поперек. Ще одна помилочка — селянин може триматися аристократом, лиш якщо його спина прихопить. — Та й це не врятує — тварюка пропалила віконниці, забралася всередину будівлі!

— В школі була магічна річ?

— Так. Географічна карта - артефакт.

Всі замовкли, з яблуні донісся недоречний сміх, один хлопчик кинув в іншого недогризок яблука; втомлена на вигляд жінка в домотканій сукні, що сіла під деревом, на них зашипіла.

— Потрібно позбавитися всього, що випромінює магію. Тварюки летять на неї, — сказала Дейра.

— Але як же... Воно ж потрібне все. Ми стільки заплатили... Може, можна придумати що-небудь інше?

Ладі стало шкода здоров'яка. Він відповідав за своїх, за благополуччя села, а вона, Лада, начебто має стати королевою земель, на яких вони живуть і працюють.

Тепер вже не сумнівалася в тому, що лінсів варто повернути. Донки потребували захисту — і не лише вони.

Школа, побудована з також з цегли, своїми широкими дверима і набагато більшими вікнами випромінювала непомітний пафос будинку знань. Постраждав лише один клас; в ньому страшенно смерділо специфічним гаром, досі тліла єдина вціліла стулка з дзеркалом — все, що залишилося від шафи, де була магічна карта.

— Кегрети нападуть ще раз через пару годин, — вимовила Дейра, коли всі вийшли на свіже повітря. — Випалені поляни в лісі розміщувалися парами, і, якщо не помиляюся, наступний напад буде з північного краю. Ми залишимось з вами, подивимось, чи це справді так.

В тій стороні, звідки, як припускала Дейра, нападуть кегрети,  був тільки старий непотрібний сарай; в нього і помістили позичений артефакт — талісман удачі — і стали чекати.

— Данзе, а можете, будь ласка, доставити сюди те обгоріле дзеркало? — попросила Лада, поки він не пішов.

— Так, звичайно. А навіщо вам?

— Хочу дещо перевірити.

Дейра скептично підняла куточок губ, але побачивши погляд Лади, промовчала.