8.4

Ягідка летіла дуже швидко. На Ладі були новий плащ і капелюх. Крім того, що головний убір надавав вигляду загадковість, він мав ще ряд інших чеснот: кидав тінь прохолоди або зігрівав залежно від погоди, не злітав з голови, легко змінював форму за бажанням хазяйки і пропускав її погляд. Наприклад, всі думали, що бачиш лише невеликий шмат землі біля своїх ніг — а ти помічаєш навіть те, скільки птахів летить над головою. Вся справа в потрібному зіллі для активації капелюха. І плащ такий же розумний: не зачепиться за гілку, не порветься, не намокне, не забрудниться, — навіть на вітрі шарудить приємно.

Відколи в лабораторії почали займатися вдвох з Дейрою, успіхи збільшилися, і сам процес став цікавішим. Дейра, багатша в плані досвіду, давала Ладі основу знань, підказувала, що головне, що другорядне, а Лада свіжістю і нестандартним мисленням знаходила потрібні рішення в питаннях, які вимагали особливого підходу і подавала ідеї. Деякі з них дуже згодилися, як, наприклад, пропозиція додати при обробці капелюха оте зілля прихованої прозорості. Так, "Книга Зілля" загадкова: в ній то з'являлися рецепти, яких раніше не було, то траплялися незрозумілі, яких не слід чіпати, не розібравшись, — але в цілому подобалося те, що до зіллєваріння можна підходити творчо, а результат практично завжди виходив відмінним.

— Це тому, що ви з Дейрою природжені відьми, — сміявся Жехард.

— Ні, швидше тому, що автовиправлення Адора не лише магії стосується, — пояснила Дейра. — Автовиправлення це явище, коли залишкова магія не розсіюється, а повертається і йде на виправлення недоліків або ж просто покращує результат. Колись у світі Коло магічити було не так просто, як зараз.

Дейра летіла трохи попереду: показувала дорогу. Ліс тягнувся хвилями, що переливалися, наче зелені кучері красунчика світу на ім`я Коло. Аналогічно згадався король Ларден з його розкішним водоспадом волосся.

— Тут починається територія загубленого королівства, — промовила Дейра в видимці. Звук її голосу злегка розсіювався через зустрічний вітер.

Внизу тягнулися поля з золотою пшеницею, зелені, ледве починаючі жовтіти кукурудзяні лани, пасовища зі стадами корів.

— Там живуть люди! — вигукнула Лада, помітивши декілька згорблених фігурок.

— Це донки, переселенці. У їх світі їм не давали життя степові орки, Сгірель домовився, і їх перенесли сюди; лінс віддав їм в оренду свої землі — щоб не пустували. Донки живуть замкнуто, про них мало хто знає.

Лада провела поглядом цегляні будиночки, що виглядали скромно, але добротно, — і знову під нею ліси, річки, села, поля, луги, — поки, нарешті, вдалині не показались гори.

— Нам туди.

Загублений Ін височів над лісом витонченими вежами за стіною білого каменю; над містом вився туман. Відьми перелетіли через стіну і деякий час кружляли в повітрі. Ін абсолютно порожній. Дивний легкий серпанок, що ганявся вітром, як павутина, огортав будинки, то танув, то згущувався завитками, по своєму бажанню відкривав очам то одну будівлю, то другу. Приземлилися по знаку Дейри серед площі біля ратуші з великим зупиненим годинником.

— Страшнувато тут, — закуталася в плащ Лада, поглядаючи на двері найближчого будинку, які, однак, залишилися цілими й зачиненими. — Звідки тут туман?

— Запитай в Сгіреля, — голос Дейри звучав гучно. — Знаю тільки, що тут порожньо, сюди потрапити, як і в мій будинок, можна лише на запрошення божевільного лінса.

— А я? Він мене не запрошував.

— Запрошував заочно, — усміхнулася Дейра. — Нічого не бійся. Мене цікавить аптекарський город, там залишилися рідкісні зразки трав. Якщо хочеш, можеш оглянути місто, тут безпечно.

Дейра спокійно сіла на мітлу, злетіла в повітря і зникла за поворотом.

Струсивши Ягідку і пов'язавши навколо талії, Лада озирнулася, прислухалася до себе і простору: точно, ніякої небезпеки. Тільки порожнеча.

Місто нагадувало дорогий серцю сувенір, який сховали в скриньку часу. Як же сумно, напевно, бувати тут Сгірелю! Лада провела поглядом по карнизу найближчого будинку: ліпнина, навіть припорошена пилом, розповідала німі легенди про золоті руки лінсійських митців, політ їхньої чудернацької, але такої гармонійної і красивої фантазії. Незвичайне кування на дверях, віконних ґратах, хвіртках і навіть на люках брущатки перекликалися орнаментами. Лада пройшла вузьку вуличку, парк з білокам'яними альтанками, в якому не чутно жодного птаха, жодної бджоли не було видно над квітучою клумбою. Дуби, клени, берези і ялини застигли в очікуванні, як у сні.

Попереду почувся дзюркіт води, Лада попрямувала на звук і вийшла на площу з фонтаном, що мелодійно і мирно шумів, розганяючи тишу; площа оточена понурими гостроверхими будівлями. В обличчя вдарив порив вітру, завіяв волосся, розкрив поли плаща; по ногах до колін живою річкою заструмував туман, поки не зник і не відродився вже над дахом будинку на протилежному кінці площі, обернувшись витком спіралі. Потім зник.

Неподалік з'явилось золоте сяйво порталу, з нього зробив крок Ларден, одягнений в тонку білу сорочку і шкіряні штани, з волоссям, стягнутим пов'язкою, що приховувала знак короля. Треба ж, тільки згадала про нього.

Мовчазний і строгий, жорстко подивився на Ладу; вона стримано, в тон його настрою, привіталася. Король відповів кивком і відвернувся, ніби не звертаючи на неї уваги.

Лада теж відвернулася, задивилася на фонтан. Дівчата, що утримували чашу, застигли в безтурботній юності, немов живими закам`яніли. На фонтані ні тріщинки. Вода чиста, прозора. На будівлях — жодної щілини, поряд жодного бур'яну, жодного зайвого куща; в`юнки хмелю розповсюдились рівно стільки, скільки приємно погляду, дерева росли тільки там, де належить — ніяких заростей, ніякої занедбаності.

Все скло у вікнах ціле, хоч і запилене, всі двері збереглися. Якщо опале листя на порогах застрявало, то здувалося вітерцем, що ганяв туман. Лада відчула холод на вигині шиї, озирнулася і зустріла синій погляд; Ларден дивився пильно, важко і трохи сумно; він, виявляється, йшов за нею.