7.2

На березі Перлинного озера, куди зробила портал Дейра, виявилося приємно просторо, можна було вдосталь купатися в сонячних променях і бачити більше неба. Озеро тягнулося величезним живим дзеркалом, що злегка хвилювалось під легким білим серпанком. Пахло лісом і водою. Співали лісові пташки, з озера доносилося крякання качок; розкішне різнотрав`я схилялося під вагою щедрої роси.

— Я тут купалася. Тут неглибоко, вода чиста, пісок м'який, приємний. На тому схилі можна побудувати будинок...

— Так, тут було б де побігати дітворі, — Лада мрійно усміхнулася, немов почула дзвінкий мінливий сміх. — Дуб можна посадити он там, на березі. Він повинен і рости окремо, і бути частиною Буйного.

— Так. Я теж так подумала, ти вгадала мої думки.

Там й увіткнули жолудь в землю. Знали, що розпал літа не час для посадки, але диво є диво: пробився паросток з насіннячка — треба саджати.

Потім трохи посиділи на прохолодній траві. Лада прикрила очі і чітко побачила майбутній дуб, почула шелест його листя, уявила гілки, спрямовані до неба і сонця, силу коренів, що входитимуть в глибину землі. Дерево буде крислатим, могутнім, обов'язково чарівним... і обов'язково буде.

До Дзеркала добиралися пішки, портал можна лише за кілометр від нього. 

— Тут нестабільний енергетичний фон, — розповідала Дейра, підіймаючись по ледве помітній стежині вгору, — в Буйному попадаються такі ділянки. Лада (яке полегшення для них двох!) легко встигала за нею, навіть без натяку на задишку. — Я знайшла це місце по підказці Сгіреля майже одразу, як потрапила в ліс. Найсильніший маг нашого світу Адор Великий міг переносити в Коло не лише живі істоти. Це Дзеркало одне з таких перенесених чудес, найбільша ж його здобич — Джерела. Не уявляю, яку могутність треба мати, щоб їх перемістити. Напевно не обійшлося без втручання Осяйного. Сгірель розповів, що в світі, де раніше знаходилися Джерела і Дзеркало, магія помирала, витіснялася новою релігією. Переміщаючи, Адор врятував артефакти від загибелі. 

"А чи не нашою Землею був той світ? — думала Лада. — Є у нас казки з живою й мертвою водою."

 Пробираючись по ледве помітній лісовій стежині, Дейра розповідала, як користуватися Дзеркалом: 

— Потрібно торкнутися рукою знаку серця на рамі, привітати його і попросити змін на краще. Дзеркало реагуватиме на прохання, підправлятиме відбиття. Коли воно стане таким, як хочеш, ти маєш зробити крок в нього, обернутися строго на сто вісімдесят градусів і вийти назад, не затримуючись. Зрозуміло? — оглянулася на Ладу, і, не чекаючи відповіді, продовжила: — Ти можеш озвучувати будь-які побажання, але пам'ятай, що результат залишиться на все життя. 

— А якщо ступити повторно?

 Вони вже вийшли з лісу і підіймалися гірською стежиною. 

— А ось спрацює це чи ні, я не знаю, не мала такого досвіду. Я так дорого за Дзеркало беру, що охочих пройти його повторно ще не було, та й експериментувати не хочеться. Тому краще подумай вже зараз, поки йдеш, і зроби все добре одразу. 

Через деякий час пришли до схованого за валуном входу в печеру. Дейра відсунула гілки розложистого куща і проникла всередину, Лада вслід. Спочатку йшли вузьким проходом, з якого відходили відгалуження, потім, коли Лада налічила їх з десяток, повернули в один з них, трохи пройшли й опинилися в просторій печері, освітленій Дзеркалом, що стояло посередині: великим, овальним, в масивній золотій рамі; його поверхня чимось нагадувала гладінь Мертвого Джерела. 

— Сміливіше, — зробила запрошувальний жест Дейра. Лада підійшла. Дзеркало викликало хвилювання, вона чула його тиху небезпечну магію. Поклала руку на серце в орнаменті рами. 

— Вітаю тебе, Дзеркало Бажаного. Допоможи змінитися на краще. 

Магічний артефакт засіяв, Лада затамувала подих. 

— Дозвіл отриманий, — усміхнулася Дейра. У печері звуки здавалися голоснішими, було виразно чутно, як вона відступила на декілька кроків. 

Лада подивилася на себе й узялася до формування свого зображення. Дзеркало дійсно реагувало на слова, як живе. 

Зробила волосся об'ємнішим біля коренів, прямішим і світлішим, очі більшими, вії довшими й густішими. Ніс вирівняла, губам надала яскравішого кольору. Усміхнулася. Подумала, що зуби можна зробити ще білішими. Зробила. Тепер ще груди збільшити, а талію звузити... 

З Дзеркала дивилася Лада, дуже схожа на той образ, який створювала собі на Землі, коли вирівнювала й ретельно укладала волосся, підводила очі, фарбувала вії, за допомогою рум'ян і пудри коригувала обличчя і підбирала одяг так, щоб підкреслити переваги фігури. 

Ось тільки зараз вона розуміла, що зміни не тимчасові й зовнішні, а постійні й глибинні. Усвідомлення цього і трохи лякало, і приводило в тихий, чисто жіночий захват. 

Ще раз пройшлася критичним поглядом по своїй зовнішності, не поспішаючи ступати в Дзеркало. Приносило дискомфорт те, що в її новому образі щось було не так, не те. Іноді так буває: дивишся на людину, — риси обличчя окремо красиві, а все разом виглядає негармонійно. Попросила Дзеркало повернути легку несиметричність овалу обличчя і брів — стало краще. 

"Так, це я! Сильно не мудруватиму з зовнішністю, — все одно найкращий смак у Господа Бога. А я лише трохи підкреслила, зробила виразнішим те, чим він мене обдарував".

Озирнулася на Дейру з німим запитанням "Ну як"? Вона схвально кивнула.