7.1

Лада швидко повернулася, розтисла перед Дейрою кулак — на долоньці затишно вмостився великий репнутий жолудь. 

— Дивися, з'явився паросток! Як думаєш, якщо посадити, прийметься? 

— Варто спробувати, звичайно, може вийти, це ж насіннячко чарівного дуба! Де ти хочеш його посадити?

 — Не знаю. 

— Дай подумати... Завтра по дорозі до Дзеркала покажу одне місце — може, тобі сподобається. 

Лада заусміхалася, мимоволі крутнувшись в танцювальному па. Дейра похитала головою: 

— Наочний приклад користі від дівочої дурості. І як ти могла повторно активувати мітлу, яка вже належала невідомій відьмі з іншого світу?! Навіть якщо її давно не існує — є таке поняття, як вірність. Я не стала б ризикувати. 

— А мене тягнуло до цієї мітли: здавалося, що вона хоче політати. І, знаєш, я — за другий шанс. Може, тому що сама потребую його... — Лада сіла на свій стілець. — Згадай, в лісі ти сказала "твоя мітла". Значить, вона моя, тим більше що повернулася з нами по власній волі. 

Дейра замислилася, стала серйозніша: 

— Що таке заклинання і як ним користуватися тобі Жехард підказав? 

Лада кивнула, акуратно відрізуючи шматочок шніцеля. 

— Яке зілля ти зварила першим? 

— Зілля правди. 

Дейра здивувалася, почувши відповідь і те, як саме Лада ним скористалася.

 — Розумно. Виходить, ти знала, що Жехард красивий, а він досі думає, що подобається тобі таким, як є? А знаєш, він завжди вважав, що дівчата ведуться як не на його красу, то на магію арджазійця, — Дейра криво вміхнулася. — Напевно спеціально вибрав для ілюзії якомога жорсткішу зовнішність. Навіть Кеф вродливіший. 

— Ну, я Жехарда розумію. Теж хотілося б, щоб мене любили просто так, тому що я — це я. 

— О так, ви один одного варті. 

"Жехард... Чи кохаю я його? Кохаю, звісно. Жехард для мене, як тепле лагідне сонце, що так природно щодня з'являється, дарує радість і тепло. Моє необхідне сонце." 

Дейра, яка спостерігала за Ладою, повільно, летюче відвела погляд. Досі в чорному костюмі, вона немов тонула в напівтемряві, здавалася її згустком, лише очі і зелені камені поблискували. Відьма посмутніла; голос її теж прозвучав хмуро:

 — А я обожнюю Лардена через зовнішність. Його очі, губи, волосся — таке м'яке, його приголомшливе тіло... Якби він напнув ілюзію сіронця — вмить здерла б її до штюхової матері. 

Лада усміхнулася, заморгала, не знаючи, що сказати. Знову випили вина, колупнули салат. 

— Цікаві в тебе сережки. Смарагди? 

— Ні. Це рідкісні зелені діаманти. Мені вони дуже подобаються попри те, що їх подарував Сгірель. Як ти, до речі, з ним познайомилася? — Дейра підійнялася і, трохи розливши вино на скатертину, наповнила келихи. Потім помахом руки очистила її навіть від крихт. 

Лада почала розповідати про їхню зустріч, комічно описуючи пересування лінса на городі. 

— Він тобі сподобався? — Дейра, чимось нагадуючи Жехарда, засопіла носом на тому місці розповіді, де Лада опинилась в обіймах Сгіреля, коли він не дав їй упасти; дивилася занадто уважно — ось до кого ревнує. Не до Лардена. Лада чомусь вирішила позлити її: 

— Так. Лінс красивий — що всередині, що зовні. У нього такий погляд... Я впевнена, що Сгірель — прекрасна людина. Набагато краща за інших, тому його не розуміють. І він не божевільний!

 Очі Дейри блиснули: вона повністю згодна. 

Іноді таке траплялося: Лада ненав'язливо змінювала відношення людей до того, на що звертала свою увагу.

 — Лінс. Сгірель — не людина, а лінс, — поправила Дейра, піднявши пальчик з доглянутим нігтиком вгору. — У нас з тобою аура лінсів, і це велика рідкість і сила. Але ми проти Сгіреля — так, пф-ф, малявки. Ти не уявляєш, який він сильний. Я бачила його в бою. О, як же він мене дратує! А ти б з ним переспала? 

"Та-дам"! — Повітря беззвучно, але відчутно здригнулось. Нічого собі питання! Навіть з хмільною головою Лада розуміла, що таке зазвичай не питають і тим більше на таке не відповідають. Але поглянула на Дейру і здалося, що їй, трохи хмільній, зараз дуже, дуже важлива відповідь. Мало того, схоже на те, що вся ця витівка з вином і святковою вечерею придумана саме заради цього запитання. 

— А знаєш, якби любила, то — так, без сумнівів. Він цього гідний. Лінс красивий, незвичайний, такий надійний і с... — Лада замовкла, помітивши, як Дейра напружилась. Губи розтчгнулися в усмішці. Простити-то Дейру простила, але маленьку помсту в відповідь ніхто не скасовував. — С-стрімкий.

 Дейра потягнулася до келиха. 

— А ти? — поставила Лада зустрічне питання. 

— Що — я? — захлинулась вином відьмочка. — У мене — Ларден. 

Лада показово образилася. Вона, взагалі-то, з лінсом не переспала б — Сгіреля не змогла б полюбити, не її людина. Просто відчула, що Дейра поставила це питання не їй — собі самій, і хотіла почути саме таку відповідь, а потім злякалася і здала назад. 

— Так і в мене — Жехард. Чисто теоретично запитую. Я ж тобі відповіла. І якщо ти натякаєш на моє моральне обличчя, то сама не краща, ви з Ларденом — не одружені. 

Дейра і Лада втупилися одна на одну з обуренням і здивуванням. "Напевно, це наслідок Джерел, — здивувалася собі Лада. — Я сказала, що думаю." 

— Ну... теоретично можливо, — видавила Дейра. — Але ні, я не зможу бути ні з ким, окрім Лардена. Я взагалі без нього жити не зможу, — додала майже фанатично. 

"Ой, як тут все запущено..." — подумала Лада, але шанобливо промовчала. 

Про себе і Жехарда вона не могла так сказати, але водночас розуміла Дейру і те, що зараз для неї, дівчини в чорному, появилася нова тема для роздумів і переосмислень. 

"До речі, чому вона завжди в чорному"? 

Здавалося, захмеліла відьма сама почула себе, немов з боку. Кольнуло передчуття, що стосунки Дейри і Лардена зміняться. За столом запанувала тиша, тільки годинник цокав. 

— А розкажи про випалені поляни в лісі, — попросила Лада тихо. Все одно настрій на нулю. — Це кегрети? 

Дейра вийшла із задумливості.