Глава 7

— Куди?!! — Дейра впіймала тільки-тільки збільшену Ладу, яка вже бігла по сходах до своєї кімнати, і завернула на кухню, буквально підштовхуючи ззаду. 

— Ти зараз ще під побічною дією Живого Джерела, тож направимо її в мирне річище. Я замовляю гордон блю чи як ти там казала?

 — Кордон блю! О, знаєш, цей шніцель був переможцем... 

— Ось-ось... Розпочинай готування шніцеля-переможця. — Дейра зачинила за нею двері і полегшено зітхнула. 

Пройшло близько години, перш ніж Лада, залишивши за собою ідеально прибрану кухню з накритою на стіл вечерею, побігла до своєї кімнати, щоб подивитися на себе в дзеркало. І її усмішка повільно перетворилася на ...усмішечку. 

Вона стала молодша, так. Але чи красивіша? Повернувшись в юність, виявила в себе високі, але маленькі груди; стегна стали вужчими, через що талія виглядала менш тонкою, ніж раніше, навіть усмішка на свіжому худому личку здавалась не такою привабливою. Так, у Лади був рідкісний випадок, коли роки йшли на користь, придаючи ще більше шарму і жіночності.

До відчинених дверей підійшла Дейра; Лада розгублено озирнулася. 

— Ну ось, ти знову стала незайманою, — усміхнулася відьма. 

— Що, справді?! 

"Невже знову доведеться проходити через перший раз? У-у. Не хочу"... 

— Ні.

 Лада видихнула: 

— Ну і жарти у тебе. 

Дейра сперлась об косяк дверей, на її обличчі з'явилась мрійлива усмішка, яка згодом змінилася на сумну. Відьма підійшла ближче:

 — І чого було так лякатися? Радіти потрібно. Ти ж знову стала молоденькою.

— Так, але... Все-таки молодша — не означає краща. Я виглядаю, як незграбний підліток. 

Дейра знизала плечима: 

— Завтра поведу тебе до Дзеркала Бажаного, підправиш зовнішність, додаси собі свої втрачені вікові чесноти. А зараз йдемо знімати стрес і святкувати повернення юності: що б ти не казала, а в ній більше сили і свіжості. У мене є шикарне вино, — Дейра мстиво усміхнулася, — з колекції Вічного Короля! Не знаю, чи вийде перемістити ще пару дуже непоганих салатів...

 Салати виявилися надзвичайно смачними, рубіново-червоне напівсолодке вино мало насичений аромат, в якому Лада чула ноту сливи, волоського горіха і прянощів; воно було невимовно приємним на смак. Лада і Дейра їли і пили неспішно — вели розмову зі з'ясуванням стосунків. Згадувалося, проговорювалося і усвідомлювалося усе, що відбувалося в лісі протягом цих двох місяців. 

Лада розповіла, як прикидаючись, що спить, підслухала розмову з Ларденом, як розсердилася тоді і вирішила пробратися в лабораторію, щоб підучити трави. 

— Ти чула розмову з Ларденом? Ох, Осяйний! Мій вчинок гидкий. Але спробуй зрозуміти: Жехард знав, що я кохаю Лардена, — і привів тебе до мене, посмів вимагати допомоги! Ще й заставив присягтися, що не використовуватиму проти тебе магію... Все, що мені залишалося, — дріб'язкові капості й надія, що обумовлений місяць ти просто не витримаєш. 

— Я розумію. І вже не гніваюся.

 — Мене одного разу теж підставили, коли після академії прийняли на роботу в королівський палац, — згадала Дейра, — влаштували випробування і на смузі перешкод активували антимагічний артефакт. У гіршому випадку я могла б загинути, в кращому — вивалятися у бруді з, м'яко кажучи, малоприємними ароматами. Мені пощастило, я залишилася жива, але довелося "пахнути" перед королівською парою. Королева Зорана, нова лялька Керсана, мала з чого насміхатися. Відтоді я навчилася мати гарний вигляд за будь-яких обставин, але перше враження було зіпсоване, причому саме в моєму сприйнятті. 

Дейра задивилася на вогник свічки. 

Лада мовчала. 

— Розумієш, королі Сірону довго не старіють, і батько Лардена виглядав, як його старший брат, — Дейру полонив романтичний настрій, вона стала дуже красивою, м'якою, навіть голос іншим, ніжнішим. — Молодим і дуже красивим чоловіком ...що змінив три дружини ‐ переселенки. Королеви до самої смерті залишалися вродливими і сильними завдяки заклинанням.

Помираючи, вони просто зникали, ...а королю доставляли нову переселенку, заклиначі робили її такою ж, як попередня. Керсан любив першу дружину, матір Лардена, за другу не знаю, але Зорану вже ні. — Дейра покрутила між пальцями ніжку келиха з вином на денці. — А я повторила її капость — і уподібнилась їй. Коли зрозуміла це, стало противно. Насправді ти мені подобалася, і я не вважала тебе дурненькою. Пробач. 

Вона знову наповнила келихи. 

У Лади відлягло від душі: 

— Вже давно пробачила, забудь. До того ж сама знаю, що я не дурненька. Хіба що іноді трошки. — Лада уперлася ліктями об стіл і широко усміхнулася.

 Дейра зітхнула: 

— Усі ми, дівчата, такі: кожна по-своєму іноді трошки дурненька. Головне, щоб це "іноді" наставало в потрібний час, в потрібному місці, і так, щоб його плоди теж вели до кращого. 

— Це тост? 

— Гм... Так! 

— Дейра повела плечем, усміхаючись, підняла келих, зробила ковток; Лада теж трохи надпила. 

— До речі! — Згадавши дещо, вона ривком підійнялася з місця, кинулася до дверей, але, побачивши темний коридор, озирнулася, і Дейра з усмішкою подала їй ще одну засвічену свічку.