5.9

Ларден розсівся на дивані, розкинувши довгі ноги й доїдаючи печиво. Напруженість і зніяковіння Лади його явно забавляли. Дейра сіла поряд з ним, вони обоє усміхалися. 

— Перепрошую, Лардене, мені потрібно піти, — поспішила забратися звідти Лада. 

— Ви ж пообідаєте з нами? — зупинив її король. 

Дейра поряд з ним принишкла, наче відійшла на другий план, але уважно спостерігала, усміхаючись краєчками губ. Лада готова була застогнати, але вимовила: 

— Спасибі, я не голодна. Іншим разом. — Не дочекавшись відповіді, вийшла в коридор. 

— Чому вона така перелякана? — почувся ззаду притишений і задумливий голос короля. 

Хто б сумнівався: навіть у цьому світі вона викликає ті ж питання. Наступного разу він скаже їй: "усміхайтеся, Ладо". Їй постійно так говорили. Просто усмішка змінювала її обличчя, і тоді Лада ставала дійсно красивою. Але так діяла лише щира, а натягнуто усміхатися терпіти не могла, так само не любила, коли фальшивили їй.

— Руз! — покликала Лада голосно, прийшовши до кімнати, опам'яталася і перейшла на шепіт. — Руз.

″Я тут,″ — прошелестіла квітка. 

— Чому ти не попередила мене, що Ларден в будинку? 

″Я намагалася, але ти не чула, тому що співала! Так жахливо співала, а я від крику в'яну. А потім стало пізно і я пішла з кухні.″ 

— Руз, давай домовимося, що ти мене попереджатимеш, навіть якщо стане пізно і навіть якщо співатиму. Ти ж не лише красуня, але і розумниця, можеш же придумати, коли захочеш, — пам'ятаєш, як комашку мені в чай запустила? 

″Пам'ятаю. І так, я розумниця. Якщо захочу. Ну нічого ж страшного не сталося, Ларден побачив, що ти красива і не дурненька. Як ти, дівчинка, могла так жахливо кривлятися перед королем?!″ 

— Досить, Руз, не починай. Ми вже усі обговорювали стільки разів, а ти все не можеш заспокоїтися.

″Тому що хто так робить?! Ларден же таки-ий красень!″

— Руз! Це красень Дейри! Я не бажаю терпіти наслідки її ревнощів, нехай він думає про мене, що хоче — відношення нашої відьмочки важливіше. 

″Але все одно ти йому подобаєшся, до речі. Він дивився на тебе і усміхався. Гарно так усміхався″. 

Лада хотіла відповісти Руз, що думає з цього приводу, але у двері постукала Дейра. Окинувши строгим поглядом, нагадала, що Ларден чекає пообідати разом. 

— Від запрошення короля не відмовляються, Ладо, і не йдуть без його дозволу. На перший раз нічого страшного, але більше так не роби. 

— Зрозуміло, Дейро. Йдемо.

За обідом Лада мовчала, однозначно відповідала на питання, не сміялася на жарти, відпущені королем. Соромно зізнатися, але через напругу до неї не завжди доходив зміст сказаного. Ларден зрідка кидав уважні зацікавлені погляди. Двічі під стіл падала ложка, один раз Лада занадто сильно стукнула вилкою об тарілку, знову ненавмисно спровокувавши увагу до своєї персони. Зустрівши погляд Лардена, розтягнула губи в усмішці і раптом зрозуміла, що зробила це занадто зухвало. Сам Ларден і Дейра в манерах за столом показували верх витонченості, і від цього ставало ще гірше.

Після того, як обід закінчився, Лада звідкілясь знала, що Дейра до неї зайде.

Вона прийшла одразу ж, постукала, а увійшовши, без дозволу сіла на ліжко поруч. Деякий час помовчала, а потім запитала, чи подобається їй Ларден. 

— Ні! — відповіла Лада чесно, але потім спохопилася: — Вірніше, подобається, як людина і як король, він, напевно, дуже хороший, але...

— Але? 

— Він напружує, давить своєю присутністю, своєю величністю, красою, нарешті. Мені не подобається не він... є такі люди, біля яких сама собі не подобаєшся. Розумієш? 

— Розумію, — раптом призналася Дейра. — Але Лардена не варто боятися, і він не любить цього. 

— О, як же мені хочеться, щоб було все одно, що він любить, а що ні! 

— Не кажи так — Ларден твій король! — Дейра раптом перетворилася зі стервезної відьми в дуже правильну дівчинку, — До того ж він вже знає, що тебе вибрали за намальованим ним шаблоном. 

— А мене запитували? А може, я не хотіла, щоб мене — за шаблоном... — Лада, як сиділа, так і впала на ліжко спиною. 

— Не хочу... — простогнала і раптом додала: — Жехард мене не віддасть. Він обіцяв! Обіцяв що-небудь придумати, і я йому вірю. 

— А Жехард на тебе не давить своєю красою? Він тобі подобається? 

Дивні були б запитання, якби обоє мали на увазі не справжню зовнішність її брата, а ілюзію посереднього сіронця. 

— Так, Жехард не давить, він мені подобається. Він розумний, сильний, добрий, чудовий, — раптом видала Лада з ніжною усмішкою, а коли опам'яталася, було пізно. 

— О мій Осяйний, — протягнула Дейра. — Це коли ж ти встигла його взнати, щоб так захоплюватися? Та Ларден — просто неоперене пташеня проти хижака й інтригана Жехарда! 

Лада відвела погляд вбік і промовчала. 

— Здається, я дещо пропустила під своїм дахом, — іншим голосом вимовила Дейра. — Він являється сюди, так? А я не знаю. От гад! 

— Нічого він не гад! 

— Ладо, скільки тобі років? 

Лада повернула голову до безсовісно молодої й ще безсовісніше розумної дівчини. 

— Стара я проти вас з королем! Яка різниця, скільки мені років? 

— А поводишся як... 

— Як хто? Відкрию тобі таємницю: коли жартівливо кажуть, що дівчатам вічно вісімнадцять — це не комплімент, а вимір дорослості роками. 

— Ну так, Жехард має рацію, хто-хто, а ти точно потребуєш Джерел. Для гармонії віку і зовнішності. 

Дивно, але відтоді стосунки між Ладою і Дейрою стали кращими. Навіть не так: відтоді Дейра почала опікати Ладу. Дні знову потекли своєю чередою. Правда, до всього іншого додалися практичні заняття з етикету з вчителькою в особі Дейри. 

Тут, в Буйному, останнім часом завдяки Жехарду утворився власний маленький рай для Лади. Насолоджуючись коханням, спілкуванням, навчанням, навіть походами в ліс з Дейрою, коріннєкопанням і травозбиранням, Лада просто забувала причину, через яку заявилася в Буйний. Доводилося собі нагадувати і про невідому небезпеку, і про Лардена. Але в цілому ловила себе на тому, що просто щаслива. Звичайно, вона знала, що так буде не завжди, і цінувала, що мала, поки була можливість; вчилася новому, пізнавала незвідане, таке цікаве: іноді красиве, іноді смачне, іноді приємне, — а іноді не дуже.