5.8

Життя налагоджувалося, входило в звичну колію. Лада належала до тих людей, для яких норма, коли їх всі люблять, все одразу  виходить і радує, нехай навіть у дрібницях.

Саме в таких обставинах вона розкривалася, немов перетворювалася, і виявляла бажання виражати себе в різних напрямках. 

Цього разу взялася за кулінарію. Мало-помалу Сгірелю дійсно набридло наповнювати криштальники їжею; Лада знову почала готувати сама. То самі по собі згадувалися забуті рецепти тортів і печива, то старовинні страви по рецепту бабусі, то що-небудь складніше. 

Дейра теж якось полагідніла, стала добріша. 

Жехард розповів, що вона, на великий подив Лади, добре про неї відзивалася, називала розумною і наполегливою. Декілька днів підряд, правда, Дейра ходила похмура. 

— Що це з нею? — запитала Лада Руз, коли вона пішла, залишивши миску улюбленої юшки майже повною. 

"Засмутилася через Лардена, вони з'ясовували стосунки. Я пішла, не слухала. Ти ж знаєш, я від крику в'яну". 

Лада подивилася на трояндочку з недовірою, але не стала допитуватися. 

Ще вдалось зварити зілля краси. Результат виявився ще кращий, ніж очікувалося: шкіра стала ніжнішою, білішою і більш пружною, губи яскраво-червоними, руки акуратнішими без особливого догляду. І одяг, як у Дейри, не бруднився і не рвався. Лада раділа результату, але не надто: дзеркало із зіллям правди перестало показувати справжню зовнішність Жехарда через день, інші ж зілля вживала щодня, як писалося в книзі, але не знала, чи залишиться ефект, коли вони закінчаться.

Король з'явився на кухні несподівано, неначе виткавшись з повітря одразу сидячим на підвіконні, коли Лада піднесла до губ ложку спробувати, чи досить в супі солі й спецій. 

— Що варимо? Лада здригнулася, облилася гарячою рідиною. 

— Ку... Курячий суп. 

— Замало буде. Потрібно ще облитися, а то виходите з образу. Ладо. 

Лада подумки лайнулась. Сонце просвічувало крізь тонку сорочку, розпущене по плечах волосся, м'яким світінням обводило по контуру риси його обличчя впівоберта. Лардена б в цій білій сорочці — та на обкладинку модного журналу, а не на підвіконня кухні лісового будинку. Навіть його привітна усмішка не рятувала ситуацію. Своєю появою він зовсім відключив роботу мозку.

— Славного дня, — спохопилася, що потрібно б привітати його величність. 

— І вам славного дня! Дивний, до речі, видався день, — підійнявся Ларден з підвіконня, — і дуже пізнавальний: я застав ще, як ви співали. Дам пораду — при Дейрі й Жехарді краще утримайтесь: на відміну від них, у вас немає ні слуху, ні голосу. 

— Я знаю... 

— Але пісня цікава. Гарний настрій? 

"Після прекрасної ночі"? — прочитала в погляді. 

"Невже ти знаєш"? — подумала, округливши очі.

"Я все знаю", — кивнув. 

Лада труснула головою, неначе скидаючи ману. Нічого він не знає — і взагалі вона собі нафантазувала ці уявні діалоги. Робити королю нічого — спостерігати за нею? 

— Признатися, здивований вашою охайністю... і поставою ... за той час, поки ви мене не бачили. Ларден підійшов ближче; його волосся немов вигоріло на сонці, але все одно блищало. Аршин в плечах. Подивився звисока, усміхаючись одним куточком губ: 

"Я правитель цієї країни, і знаю, хто ви, чому тут, чому носите пов'язку — таку ж, як і я, артефакт моєї, до речі, сім'ї, (саме так, зі словом "до речі" і промовив його погляд) і — так, я знаю, хто вас відвідує вночі".

"Ох! І що тепер зі мною буде"? — видала страх поглядом. 

"Я ще не вирішив," — Ларден взяв зі столу печиво, надкусив. Він обернувся до дверей якраз в той момент, коли ввійшла Дейра:

— Тут у нас кукурячий суп. Пахне смачно. 

— О, я бачу, ви вже познайомилися? — блиснула очима і смарагдами Дейра. Ларден підійшов до неї, обійняв і проспівав: 

″Я умію літати високо-високо

Там, де гори в імлі мовчазні й крижані,

Де з прадавніх віків синє море широке...″ 

Він замовк, наче забув слова або задумався. Добре так співав, не те, що Лада. І думав довгенько, задивившись на Дейрину сережку. 

Лада тим часом закінчила готувати, зняла суп з плити і в темпі заорудувала серветкою, щоб усунути слід від пролитого на ліф туніки супу, але, дякувати зіллю, ніякої плями там вже не було. Рухи руки вповільнилися. Коли підвела погляд, зрозуміла, що на неї дивляться, а вона тільки підкреслює свої невеликі, в порівнянні з Дейриними, груди. 

— Що ж, час вас познайомити: його величність Ларден, король Сірону, — і Лада, моя помічниця. 

— Дуже приємно! — сховала за спину руку з серветкою і запитала з надією, що ганьбитись не знадобиться. — В реверансі присідати потрібно?

— Не потрібно реверансів — боюся, ви не лише співати не вмієте. І тут можете називати мене просто Ларденом.

Дейра повела бровою, мовляв, нічого собі.

Лада пам'ятала, що земне походження королівської гілки привнесло до етикету і традицій Сірону простоту спілкування. Наприклад, навіть королеви не тримають служниць, максимум пару помічниць. З правителями вітаються, як з усіма, в їхній присутності можна сидіти. Кому дозволяють, звертаються на "ти".