5.4

Лада все ще втомлювалася встигати за Дейрою, але радувало те, що в лісі можна було від неї сховатися, зануритися в невидимість і відпочити. Одного разу Дейра підійшла майже впритул, а Лада сиділа під стовбуром дуба, затамувавши подих, — і ніхто її не побачив, не відчув, не вгадав. Тільки коли відьмочка віддалилась, Лада проявилася. 

— Де ти була? — запитала тоді Дейра. 

—  Тут же. 

— Я тебе не бачила. 

— А я тебе бачила. 

Дейра просканувала її підозрілим поглядом, зрозуміла, що учениця не бреше і перемкнула увагу на інше. А Лада вирішила надалі бути обережнішою. 

Вивчення травника теж дало свій результат, скоромовки Дейри вже не вводили в ступор, — навпаки, Лада не показувала, наскільки добре почала розбиратися в травах. Дейра як і раніше поводилася зарозуміло, але, здавалося, стала м'якшою, неначе почала звикати до своєї помічниці. 

Того дня щастило: раз у раз попадалися поляни суниці, плантації малини, також вдалось накопати пів кошика корінців жарівника. Дейра була в гарному настрої. 

— Чому ти ходиш, а не літаєш на мітлі? — запитала її Лада на привалі, благо, Дейра вирішила перебрати знайдене, щоб не нести даремно зайве.

 У своєму чорному штанному костюмі, з розпущеним каштановим волоссям, що переливалося мідним сяйвом, вона дуже гармонійно вписувалася в лісовий пейзаж. Блиск смарагдів тут виглядав органічніше, ніж міг би на балу; тонкі білі пальчики, не забруднюючись, перебирали корінці й зелені стебла. 

— Не твоя справа. Що, втомилася? — усміхнулась Дейра криво. 

— Звичайно, куди мені поспіти за великою відьмою? Не двадцять же, як тобі, а в обіцяну живу воду, бачу, ніхто занурювати мене не збирається. 

— Ах, нам живої води захотілося! Ось так одразу : раз — і молоденька, раз — і красуня! — розсердилася Дейра. — А потім р-раз — і королева! 

Вона замовкла, стиснувши губи, ривком вивалила вміст кошика на землю, почала зосереджено переглядати рослини і складати по-новому. З такої бурхливої реакції Лада зрозуміла, як сильно це її зачіпає. 

— А що тут такого? Здається, кожна жінка хоче залишатися молодою і красивою якомога довше. — Лада притулилася до стовбура дерева, біля якого сиділа, закрила очі. Допомагати Дейрі навіть не пропонувала, відпочивала поки. — І хто не мріяв бути принцесою і вийти заміж за принца, що приїхав за нею на білому коні? Ну або за короля — ще краще.

 — Х-ха?! — обурилася Дейра. — А як щодо попрацювати для цього? Своєю працею, своїм розумом, своїми досягненнями заробити собі статус, а не отримати його просто так разом з найкращим чоловіком? І взагалі, що ти знаєш про те, якою має бути королева? — Дейра струсила землю з штанів. 

Оце так! Штани, на яких тільки що чистився корінь, залишилися навіть без сліду бруду! 

"Я теж так хочу"!

— Дещо знаю, про дещо здогадуюся. Вже зовсім не такою, як я. Тут головне — більше зарозумілості та презирливості, чим більше принизиш іншого, тим більше піднімешся в очах навколишніх, в тому числі й короля. 

— Про що це ти? 

— Про те, що є, — подивилася скоса, не повертаючи голови. — Так, добрі книжки, які в дитинстві читали нам, вчать іншого, але в житті, щоб, як ти кажеш, своїм розумом і досягненнями заробити статус і залишатися на висоті, потрібно не тільки вміти красиво підкреслювати свої чесноти і приховувати промахи, але й робити акценти на помилках інших в потрібний час і в потрібному місці. В ідеалі — зовсім добити в момент слабкості. І ще топити, топити новеньких, не надавати їм необхідної інформації, підставляти підніжку, по можливості одразу  ж обчорнити, зіпсувати репутацію. Можна і треба правдоподібно прибрехати для вагомості, щоб не зайняли, не приведи Господь, твоє місце поряд з королем. 

Лада замовкла. 

"Чого я так розійшлася? Я ж давно пробачила їй те "представлення королю"."

— А ти, значить, на подібне не здатна? Та ти лише на вигляд така тихоня, безневинна і добренька! — Дейра насипала жменю корінців жарівника поверх ніжного листя родянки, безжально їх прим'явши. Лада вдала, що не помітила. 

— Ну, голос у мене дійсно тихий, зовнішність невиразна, це так. Але з невинністю явний перебір, — сказала і витягнула губи трубочкою, приховуючи усмішку і змусивши себе відігнати спогад, як сьогодні вночі з Жехардом займалися любов'ю на стільці. На це зауваження Дейра здивовано підняла брову. Лада кашлянула: 

— І не добренька, а добра. Чим тобі ця якість характеру не догодила? 

— Тим, що не доброта це, а вдаваність, для того, щоб всім подобатися, щоб возилися з тобою. Наведи конкретний приклад, що доброго ти зробила? Просто так, без розрахунку і не за плату? — запитала вже спокійніше Дейра і почала складати трави акуратніше. 

— Ну... — Лада завжди розгублювалася, коли її змушували ось так швидко сказати щось конкретне, на думку спадала якась нісенітниця, а хороші приклади згадувалися, коли вже було пізно. На цей раз вийшло так само, сказала перше, що спало на думку, але досить швидко: 

— Пташку врятувала. Кілька років назад. Її ворона впіймала в старому парку. 

Подія, що ніколи не згадувалася, постала перед очима живою картиною. 

— Люди мимо йдуть, не помічають, а птах кричить, неначе просить про допомогу, — сказала і застигла:

 ″Цей крик. Господи, саме він згадувався мені кожного разу при близькості з Жехардом!″ 

— Чому ти замовкла? 

— Та так. згадала той крик. Ну, я ворону прогнала. 

— Лада легковажно всміхнулася, ховаючи розгубленість, сіла навпочіпки біля Дейри. 

— Який вражаючий приклад доброти! 

— Знаєш, — Лада не звернула уваги на єхидне зауваження відьмочки, почала їй допомагати чистити коріння, — я ж, коли була маленькою, мріяла знайти пташку з переламаним крилом, щоб принести додому, вилікувати, зернятками погодувати з руки, а потім випустити на волю, як написано в добрих оповіданнях. Але траплялися тільки ластівки й горобці, всі страшно полохливі й абсолютно здорові. — Черговий вискоблений корінець опустився в куток кошика, а Лада замовкла, усвідомивши, що несе нісенітницю, а відьма Дейра слухає з цікавістю.