5.2

— Я створю портал прямо звідси: не хочу зараз зустрічатися з Дейрою. 

— Відчує сплеск магії — скандалитиме. 

Лада зітхнула, поправила пов'язку на лобі, сіла на ліжку, обхопивши коліна. 

— Вона нічого не відчує. Але якщо що, винен тільки я, кажи, нехай з претензіями звертається до мене. 

Жехард сів поряд з Ладою, пригорнув, і вона знову зреагувала на нього. Вже не буде все так просто, як раніше. 

— Не можна бути такою м'якою і довірливою, Ладо. 

Він з ніжністю заглянув у її очі. 

— І нікому не дозволяй себе гнобити — ні Дейрі, ні собі. Ти королева чи ні? Ну хіба ти дозволила б ворогам топтати поля твоїх селян? Обкресли свою територію. Залишся і завтра вдома, відпочинь... І не надумай себе винити за те, що сталося — зараз ти вільна і маєш право бути з тим, з ким хочеш.

 Він завів їй пасмо волосся за вухо й усміхнувся. Внизу грюкнуло. Лада здригнулася: 

— Дейра прийшла. 

— Якщо загляне, можеш не відкривати: ти вчишся, — сказав з натиском останнє слово. — Такою була домовленість, пам'ятаєш? Я трохи пізніше поговорю з нею, попрошу, щоб ти пожила тут ще. Тим часом постарайся вивчити якомога більше. І, до речі, не забувай медитувати, намагайся швидше входити в стан розчинності в просторі і подовше утримувати його. В ідеалі ти повинна миттєво ставати невидимою — це дуже хороша здатність, навчися користуватися нею. Мені час. — Поцілував в щоку і піднявся з ліжка. 

— Хто ти, Жехарде? — не в тему вирвалося. 

— Твій мужчина, закоханий і коханий. Теплого вечора, Суничко. 

— Навзаєм. 

Жехард відійшов у центр кімнати, створив портал і зник. 

Здавалося, зараз же примчиться з криком Дейра, але було тихо. Лада лягла на ліжко, вслухалась у відгомони того, що відбувається в душі, і зрозуміла, що їй це подобається. Значить, все дійсно правильно.

 Стук у двері пролунав через декілька хвилин, потім сіпнулася ручка зачинених дверей.

 — Ладо, там на кухні немитий посуд, — голос Дейри звучав насторожено. — З тобою все гаразд? 

"О, який жах — немитий посуд".

 — Поки не гаразд. Заберись, будь ласка. Мені потрібно розібратися в собі. 

— А. — Пауза. — Ну добре.

 І недавнє стерво покірно пішло. 

Запах жасмину зникав, бузковий відтінок розсіювався, кімната стала звичайною, але навіть простір навколо Лади зберігав пам'ять про те, що сталося щось красиве і... безповоротне. Знала, що відтепер все буде по-іншому. 

На вікні серед інших троянд появилася Руз. 

— Ти мене засуджуєш? — прошепотіла Лада, підозрюючи, що квітка в курсі того, що сталося. 

"Ні, це ж — Жехард! Як встояти перед чистокровним красенем-арджазійцем?″ 

— Красенем–арджазійцем?! — вразилася Лада. І раптом подумала, що Руз могла дивитись по-іншому. — Будь ласка, опиши його мені так, як бачиш, — попросила насторожено. 

"Високий, вищий за тебе. В нього довге каштанове волосся, широкі плечі, зелені очі.″ 

— Зачекай, Руз. Ти точно знаєш, про кого кажеш? Жехард — низький безбарвний хлопець років двадцяти з хвостиком.

 "Безбарвний? Років двадцяти?! Чи мені не знати брата Дейри? Та він набагато старший за тебе! Навіть боюся тобі признатися, скільки Жехарду років. Його батьки — довгожителі," — прошелестіла квітка. 

— Що?! 

Он, значить, як! Вона відчувала, що Жехард дивний. Погляд, голос, манера повелівати, стосунки з Дейрою, — все сходилось на тому, що слова Руз були правдою.

 Як же хотілося його побачити!

Наступного дня Лада знову відмовилася йти в ліс, зіславшись на погане самопочуття і на те, що обіцяла Жехарду почитати його книги, оскільки вчора він був нею невдоволений. 

— О, так мені не здалося, я все-таки вловила слабкий магічний слід — так і думала, що він з'являвся вчора вдень! — Дейра скептично всміхнулася, намазуючи на хліб абрикосове варення, що дуже підходило до зміцнювального чаю, завареного замість какао. Склад, судячи із запаху, той же, що і на день народження, тільки без снодійних травинок. 

— Менше звертай на Жехарда уваги, не така вже він поважна птиця, як виставляється. На моє невдоволення він, бач, не реагує, — відьмочка розвела руками, ляпнула жовтим на стіл, легким порухом пальців знищила плямку і продовжила: — Скільки разів просила не тривожити ліс магією, і що? З'являється, коли хоче, поводиться, наче це не мій, а його будинок! 

Лада кивнула, підтакуючи і попиваючи чай. Дейра дійсно була схожа на занадто самостійну молодшу сестру Жехарда. Він, напевно, являється сюди, щоб наглядати за нею, і їй це дико не подобається.

 Як тільки Дейра зникла в лісі, Лада пробралася в лабораторію, почала перегортати сторінки старовинної книги, поки не наштовхнулася на зілля правди. Один інгредієнт викликав сумнів, довелося шукати його опис в травнику, потім серед сушених трав, благополучно забутих, але підписаних — добре, Дейра не заперечувала, коли Лада прив'язувала в пучки записки з назвами. 

Тремтячи від хвилювання, поставила казанок на вогонь, а коли вода закипіла, кинула трави, і, помішуючи, промовила те, що продумувала і вигадувала, поки вода нагрівалася: 

"Зілля, варися, прошу від душі,  

Й вигляд правдивий лиш мені покажи". 

Вариво замерехтіло зеленими іскрами!

— Вийшло! — закричала Лада, замовкла, приклавши долоню до губ, але застрибала від радості, як дівчинка. Подумати тільки — у неї вийшло зварити зілля! 

Як його використати, Лада не знала, інтуїція підказувала окропити ним дзеркало. Так і поступила. Залишки зілля злила в флягу, лабораторію прибрала так, щоб Дейра нічого не запідозрила і кинулася натхненно прополювати знову зарослі грядки, благо, земля після дощу волога: потрібно ж кудись подіти нервове збудження. 

Там її і застав Жехард. 

— Осяйний в допомогу, Суничко. 

 Лада прикрила очі, не лише вухами — усією поверхнею шкіри реагуючи на його низький голос. Обернулася до нього. 

Стояв на розі будинку на кам'яному майданчику, як завжди, в сірій туніці-безрукавці, на сильних зап'ястях з'явилося ще більше браслетів.