Глава 5

Тоді йшов дощ. Дейри не було вдома, Лада сиділа на ґанку, розчісувала Бурчика. Взагалі-то, вона планувала зайнятися собою — вчора так і заснула з помитим, але толком невисушеним волоссям, а вранці абияк пройшлася по них гребінцем, розділивши на три частини, і заплела косу. Але ледве приступила — Бурчик перетягнув увагу на себе, підліз під руку, і Лада почала розчісувати його.

 Хитрун збільшився до нормальних ведмежих розмірів, напевно, щоб довше з ним возилися, поклав величезну голову їй на коліна. Важкий такий, зухвалий — ще й лапу кігтями на туніці зафіксував, щоб не сповзала. 

Лада водила гребінцем по бурій жорсткій шерсті, Бурчик тихо сопів, дощ стукав по даху, лився з ливнівки.

Бурчикова діжка на розі наповнилася, вода витікала через край. Земля на клумбах насичувалась вологою, троянди купалися в краплях дощу, а він все посилювався, його сила підкреслювалася спалахами блискавок і гуркотом грому. 

Не думаючи ні про що, 

Лада спостерігала за стихією, і навіть не здивувалася, коли посеред двору з'явилося синювате світло порталу, з нього зробив крок Жехард, задер голову до неба і зупинився, не боячись намокнути. Потім неспішно попрямував до ґанку. Лада не зраділа, як попереднього разу, але відмітила, що зовсім не гнівається за той поцілунок. 

Коли наблизився, одяг вже прилипав до тіла, обмальовуючи рельєфні м'язи.

 "Жехард був таким дужим раніше, чи я цього просто не помічала? А може, це я занадто схуднула, бігаючи напівголодною по лісі за Дейрою? Він же безперечно важчий за мене," — думала, спостерігаючи, як підходить її нежданий гість.

 Жехард зійшов на ґанок; до запаху лісу, троянд і дощу додався свіжий, трохи різкіший, ніж завше, деревний аромат його парфуму. Ввічливо привітавшись і притулившись до мокрого, увитого трояндами стовпа, сіронський маг застиг, дивно дивлячись на Ладу; був таким же сірим, міцним, як камінь, — і незворушним, немов колючки прим'ятих квітів не впивалися в його плечі і не доставляли дискомфорту.

 Лада відповіла на вітання. Обоє помовчали. Не знаючи, як поводитися, відвела погляд: в горщику поряд з нею серед інших троянд з'явилася Руз, видно, накупалась вже. Всі квітки сухі, а вона з намистинами дощових крапельок.

 "Жехард з мокрим волоссям такий красень, і так на тебе дивиться," — прошелестіла пелюстками, і Лада усміхнулася, подивилася на гостя від низу до верху: 

"Він красень? Невже? Ну... якщо придивитися, — так, щось особливе в нім, безперечно, є". 

Сірі очі Жехарда задоволено блиснули, неначе він прочитав її думки, і Лада знову зніяковіла, звернулася до Бурчика:

 — Може, досить розчісуватися, хитруне? Коліна заніміли.

 Ведмідь посовав головою, мовляв, ще трохи, але потім незадоволено засопів і віддалився. Лада змахнула його шерстинки і помітила, що так, кігті Бурчика залишили все-таки дірочки. Жехард теж побачив, змахнув рукою — туніка стала чистою і цілою.

— Дякую. Себе теж висуши, не стій мокрим на протязі, — сказала, відводячи погляд від сильних грудей, підкреслених вологою тканиною.

 Одяг висох. Лада зітхнула, запросила гостя в дім. 

— Дейра ж заборонила використовувати магію, — згадала по дорозі. 

— Під час грози можна. 

— А звідки ти знав, що в нас гроза? 

— Я її викликав. 

Лада вражено озирнулася і наштовхнулася на глузливий погляд. 

— Жартую. Прогноз погоди королівства дивився. Як справи в навчанні? 

— запитав, поки мила руки. 

— Ніяк. 

— Що читала? 

— Навіть не відкривала жодного разу жодну книгу, — сказала похмуро, ставлячи чайник на плиту. 

Жехарду це не сподобалося. 

— Чому? — засопів носом. 

— Тому що це нереально, — Ладу почала нервувати його незворушність, привабливість, впевненість в собі, і те, що Дейри немає вдома. Відвернулася, зачинила стулку вікна, шум дощу притих. Лада витерла мокре підвіконня і пішла до криштальників, щоб дістати звідти що-небудь до чаю. 

— Чому нереально? Ми ж домовлялися, що ти будеш вчитись, а Дейра — допомагати. 

— Якщо допомагати — це водити по лісі до знемоги, тараторити скоромовкою за раз по десятку нових трав, та так, щоб неможливо було запам'ятати, прибувши додому розбирати їх, сушити, — а ще ж домашні справи є — то так, Дейра мені допомагає... — Лада поставила на стіл дві чашки, тарілки з холодними сирниками, сметаною, медом і раптом усвідомила, що тільки що сталося: виплеснула емоції, наскаржилась на Дейру. Взяла себе в руки, замовкла. 

За вікном все шумів дощ. Вода в чайнику вже закипіла, Налила окріп, долила заварки. 

— До знемоги? Ці трави ростуть всюди, варто зробити в ліс два кроки, — криво всміхнувся Жехард, додав у чай мед, зробив ковток. — І я мав на увазі зовсім не їх! Але і це добре. Навіть ще краще, постарайся вивчити, раптом тобі відьомський текст відкриється, зможеш варити зілля. 

— А хіба він може не відкритися? — видала себе глузливим здивуванням, теж відсьорбуючи з чашки; вона вже сиділа за столом навпроти нього, з незрозумілим таємним задоволенням дивилась, як він їсть її сирники.

Жехард кинув погляд на її губи: 

— Ти вже була в лабораторії? 

— Так, доводилося. 

— Якщо можеш хоч щось прочитати в ″Книзі Зілля″ або в ″Травнику″, це означає, що у тебе є відьминський дар. 

Он як! Який приємний сюрприз... Невже вона зможе чаклувати? Втім, схоже, так, адже така ж усмішка з'явилась на обличчі Жехарда.

 — Прочитати заклинання, — вірно розцінив тінь тривоги, що промайнула в її очах, — вигадати короткий вірш на потрібну тему. Просто треба бути точною, обережною і думати, що промовляєш.