4.4

— Ти умієш розмовляти? 

"Ні, я умію шепотіти і розуміти слова, сказані пошепки". 

— А сказані вголос?

 "Тільки пошепки, — Руз була категорична. — Я від крику в'яну". 

— Зрозуміло... Руз? 

 ″Що?″ 

— Чому вона так зі мною? Що я їй зробила? 

"З'явилася. Ось що ти їй зробила. Вона ревнує, боїться, що король і справді одружиться з тобою".

— Це був король?!

 "Король Ларден. Вона любить його, а на тобі королівська мітка". 

От і представлення королю! Побоювалися, що Лада йому не сподобається? Вирішили, нехай спочатку Дейра її красунею зробить? Та вже, зробила... Чари Буйного, хай їм! Зате тепер зрозуміло: вся ця витівка зі снодійним для того, щоб про всяк випадок усунути конкурентку, чисто по-жіночому принизити в очах короля. Хіба може майбутня королева мати такі руки? Таке волосся? Та нізащо! Тут головне — показати товар лицем. І вчасно! Ослабити супротивника і добити в гірший момент життя, що Дейра й зробила. Королева Сірону в ній, Ладі, вбита, ще не народившись. План Кефа — коту під хвіст. Толком не бачила короля Лардена, а з обох боків уже побудована незрима стіна, і на ній викарбуване тверде слово "Ні"! 

— І вона не збирається робити мене молодою і красивою... І навчає так, щоб нічому я не навчилася, і по лісі водить спеціально до зносу, щоб я здалася! А потім скаже Жехарду, що я не пройшла випробування. Скільки часу вже минуло? Понад три тижні! Що ж мені робити, Руз? 

"Спати... Поки — спати. Треба себе берегти," — повчально прошепотіла трояндочка.

 Лада подякувала її за попередження і відправилась до своєї кімнати. 

Наступного дня вранці Дейра зробила їй какао, майже доброзичливо обізвала сонею. Здавалася задоволеною і трохи винуватою. Звичайно! Досягла, чого хотіла, та ще й ніч з коханим провела. Лада глянула на неї з-під лоба, до какао не доторкнулася. Фізично почувала себе трохи краще, але заявила Дейрі, що сьогодні в ліс не піде, що дійшла до межі, раз учора заснула в вітальні. Навіть не дочекавшись дозволу залишитися, пішла вгору, закрилася у своїй кімнаті. 

Коли спустилася на кухню, Дейри вже не було. Будинок здавався ще тихішим, ніж зазвичай. 

"Дейра полетіла до лісу," — прошепотіла Руз з горщика на вікні, коли Лада поливала квіти. Схоже, квітка любить поговорити. 

— А мені що тепер робити? — запитала чи то її, чи то себе. 

"У тебе є сила, але ти нею не користуєшся". 

— Так, Руз, ти маєш рацію. 

Знайти сили, знайти вихід із ситуації. 

Лада вийшла у двір, щоб полити інші троянди. Настрою не було. Руз час від часу з'являлася в різних кущах. 

"Я знаю, де травник, " — прошепотіла раптом. 

— І де? 

"Вона тримає його в лабораторії поряд з ″Книгою Зілля″".

 Лада промовчала, набрала повний глек води. 

"Лабораторія не замикається," — знову прошепотіла Руз, підставляючись листочками під водяний струмінь. 

— Я зрозуміла, Руз. Подумаю над цим. 

Квітка кивнула і зникла. А Лада знову відправилася по воду. 

Є в тихих лісових ставках особлива чарівність. Небо і дерева віддзеркалюються у водній поверхні, що надає їй темінь і глибину, якої насправді немає, — ілюзорну і таємничу. Лада задумалась, дивлячись на своє віддзеркалення, що теж відрізнялось ефемерністю і незбагненністю. Яка ж вона справжня? Навіть у свої тридцять чотири поки що гарна собою. Але вчорашня оцінка Дейри була дуже жорсткою. ″Ти некрасива, стара, слабка" ! — чула між слів лісової відьми, і це правда — якщо порівнювати себе з Дейрою і дивитись через призму нелюбові. Але Лада пам'ятала себе, свої маленькі перемоги і досягнення в земному житті, людей, які її любили і поважали, компліменти, які говорились. 

"Здайся, заберися,″ — підштовхувала Дейра. Може, і забралася б. Не любила нав'язувати свою присутність. Але куди? І це не в її правилах — здаватися. Не той випадок. 

Бурчик, що з'явився звідкись, сів поруч на березі, потерся мордочкою, відірвавши від сумних думок, потім почав бігати і кататися по невисокій густій траві.

 "На ній добре займатися йогою, — подумала раптом. — Чому я цього не роблю? Як же я дозволила себе так затуркати, вичавити, як лимон, довести до межі"? 

″...завжди пам'ятайте... ви сильніші, ніж думаєте...", — згадалися слова Жехарда. А він же мав рацію. 

Руки, здавалося, самі піднялися, потім опустилися, склалися на грудях, піднялися знову, нахил, — комплекс вправ "Вітання Сонцю", такий популярний на Землі. Приємне розтягування, фіксація уваги. Після вправ Лада занурилася в медитативний стан, відсторонившись від думок. Всередині знову сколихнулася, розлилася по тілу й урівноважилася її дзеркальна, чиста і невагома, але явно відчутна енергія. Лада розплющила очі і не побачила своїх колін. 

Вона стала невидимою! Захват влився в її, здавалося, спустошену душу новою енергією. У неї знову вийшло! І так легко вийшло! 

— Я дійсно сильніша, ніж думаю.

 Втома зникла. І гіркота. Навіть у голові прояснилося, сам по собі склався план дій. Вона спробує використати невидимість у своїх цілях, зіграє на випередження: пробереться в лабораторію, добуде травник і вивчить усі трави! Досконально. Стане медитувати як можна частіше, це поліпшить пам'ять і надасть сил. Дейра думає, що її учениця готова здатися? Ще б чого!

 Лада спустилася в лабораторію і знайшла травник. Не втрималася, відкрила ту товсту книгу, яку ховала Дейра. 

″Книга Зілля″. Важка. Шкіряна палітурка, запах старих сторінок. Текст написаний від руки дивним красивим почерком. Рецепти зборів. 

"Зілля від кашлю"," Зілля пам'яті", "Зілля краси". Лада перегортала сторінки й думала, що насправді це всього лише збори трав — звичайні чаї, які слід варити або настоювати, до деяких з них були додані рекомендації, на якій фазі Ліки краще готувати. Звичайна фітотерапія. На Землі безліч таких збірок, а готові збори можна купити в аптеці. 

Розчарована, відклала книгу вбік, відкрила скромніший на вигляд ″Травник″, почала виписувати й змальовувати трави в новий зошит, благо, їх мала доволі. І лише коли рука сильно втомилася, дозволила собі перепочити. Щоб знову продовжити.