4.1

Жехард з'явився несподівано, просто зайшов на кухню, коли Лада готувала, привітався, сів за стіл, запитав, як справи. Вже декілька днів вона розмовляла тільки з Бурчиком і квіткою, тому дуже зраділа гостю, нагріла йому чаю, поставила тарілку з млинцями, сіла поруч, відповідаючи на питання про те, чим займалася. Намагалася говорити коротше, не дивитись на нього довго, щоб не видати, наскільки скучила за спілкуванням; однак погляд знов і знов повертався до хлопця, який вже здавався, ні — він і справді був красивим.

 Жехард теж був радий бачити Ладу, дивився на її руки, губи; коли підіймалася, щоб помішати суп, відчувала, як погляд гостя теплим промінцем ковзав по оголених ногах; при розмові в його очах читалося м'яке приховане захоплення. 

Згодом піднялися до її кімнати, куди були доставлені книги. Лада розгублено перекладала їх зі стопки на стопку. Потім відійшла до вікна, сіла на підвіконня, роздивляючись свої руки, вже зовсім не такі ніжні, як в момент їхньої першої зустрічі. Її любов до безбарвного лаку виявилася виправданою, інакше нігті виглядали б ще гірше. 

— Не уявляю себе королевою. Зараз я в глухому лісі, прибираю в домі, полю грядки. Яка з мене аристократка? — дозволила собі побути щирою. 

— Зараз ніяка, потім будеш відмінною. Все змінюється. — Жехард, що задумливо ходив по кімнаті, зупинився поруч. — До речі, Кеф і Равд передавали тобі привіт. Ти їм сподобалася. З твоїми підданими буде те ж саме. 

— Але я не хочу, я боюся мати підданих! Я не вмію керувати людьми. В моєму світі, в країні, де я жила, не було ні королів, ні королівств! 

— Я знаю. Не бійся. Роль королеви не така вже й значна — просто бути дружиною короля, з цим впорається будь-яка жінка. А зі справами в королівстві він прекрасно справлявся і далі справлятиметься сам. Що стосується Лардена, не переживай: якщо досі його неможливо було змусити одружитися, то й тепер він поспішати не буде, — Жехард скупо всміхнувся. — І тебе, зважаючи на те, що при перенесенні особистість збереглася, не змушуватимуть — в Сіроні одружуються тільки з обопільної згоди. Але ознайомитися з підручниками варто. Так само, як і скористатися допомогою Дейри і чарами Буйного. Ти станеш сильнішою — а це на краще.

 Жехард знову почав ходити по кімнаті назад-вперед. 

— Жехарде, ти не розумієш. Я завжди залишатимуся такою ж! Всередині. Навіть якщо Дейра погодиться застосувати чари свого лісу, і зовні стану іншою, — я справжня буду колишньою. Та і ти пам'ятатимеш мене такою, як зараз... 

— По-перше, ніщо і ніхто не залишається без змін, по-друге, ти й сама можеш не знати, яка саме ти справжня, а по-третє.... Знаєш, якою я зараз тебе бачу? 

— Якою? 

Жехард підійшов, підняв їй підборіддя. 

— Шалено привабливою. Особливою. 

Лада не чекала таких слів, здивовано заглянула в сірі очі, але відповіді, чи не жартує він зараз, не прочитала. А він не жартував. Різко нахилився і поцілував.

 Губи м'яко торкнулися її губ, ніжні, пружні, вони пестили, п'янили диханням так, що Лада мимоволі подалася до нього; він, відчувши це, поглибив поцілунок. 

″О, так!″ — Лада прихилилась до Жехарда, рука сама підійнялася, щоб обійняти його, але тільки торкнулась, як знову почувся пташиний крик. Цього вистачило, щоб розум узяв верх. 

— Що ви собі дозволяєте, Жехарде? — нарешті звільнилася, відштовхнула його, задихаючись від обурення і... бажання! Уу-у!

 Обоє переводили дихання. Розкрилась ще одна грань характеру сіронця: добре цілується, гад! 

— Пробач. Я дозволив собі піддатися почуттям, — сказав зовсім невинуватим тоном. 

Лада підбігла до дверей, відчинила навстіж. 

— Ідіть, Жехарде, негайно, — відвернула голову, щоб не дивитися на нахабу. Ось наочний приклад, чому непристойно пускати сторонніх в спальню. Навіть літ на десять молодшого, низького й некрасивого, до якого з усією повагою, але за чоловіка не тримаєш. А він, виявляється, такий... 

— Добре, я піду. Пробач, що засмутив. І забудь, — підійшов зовсім близько, засопів носом чомусь згори майже у волоссі. — Мою зовнішність, мій ріст — забудь! 

Прозвучало дивно. Лада поглянула на нього — такого впевненого, впертого, з зухвалим поглядом.

 — А поцілунок — запам'ятай! І те, як ти на нього відреагувала. 

Він знайомо вигнув куточки губ, демонструючи задоволеність ситуацією, блиснув сірими очима і щез у дверному отворі. Його кроки швидко стихали на сходах. О, Жехард майстер вчасно зникати!

 Як він посмів її поцілувати? Вона так зраділа його приходу, а він все зіпсував! 

Лада впала на ліжко і застогнала. 

"А поцілунок — запам'ятай". 

Смішне хлопченя. Вона пам'ятає багато чого, і хлопця свого теж ще дуже добре пам'ятає. А може, Жехард сприйняв її за легкодоступну? Втім, нічого дивного, якщо враховувати те, як минулого разу Лада кинулася йому на груди.

 І тут наринуло розуміння, що у неї ж в цьому світі хлопця — немає. Нікого немає! Був Жехард, найкращий з сіронців, за якого чіплялася, побачивши Бурчика, Жехард, якого мало не збила з ніг, злякавшись чорного птаха. Жехард, який казав їй, що вона сильніша, ніж думає. А тепер вона його прогнала. І навкруги тільки ліс — величезний, небезпечний заповідний ліс! Це не Земля, це — Коло. О, краще б їй стерли пам'ять! 

Легка злість підірвала Ладу з ліжка. Потрібно терміново чимось зайнятися. Чим-небудь, щоб не думати. У її спальні порядок, але штори з вікон інших кімнат не завадило б перепрати. По-правильному це потрібно було зробити з самого початку, але і так зійде.

 Працювала швидко, нервово; розуміла, що тікає сама від себе, від розворушених спогадів, від бажання плакати від нудьги за земним життям. І від бажання знову опинитися в обіймах Жехарда. 

Милила, замочувала, полоскала так, що пов'язка-артефакт на лобі стала мокрою. Попри заборону зняла її, попрала і повісила сушитись. Все одно тут її ніхто не бачить. 

Коли з'явилася Дейра, Лада вже закінчувала прання. Не одразу  зрозуміла, чому та застигла, немов привида побачила.