3.2

— Спасибі за комплімент. Якщо чесно, це дуже простий напій, я трохи хвилювалася, гадала, що вам може не сподобатися. 

— Мені сподобався, — заявив Жехард, що не зводив з неї сяючих очей. — На смак так солодко і ...ніжно. 

Лада сумно усміхнулася: згадала, як одного разу готувала для Макса і його мами. Заради такого випадку не пошкодувала ні грошей, ні часу. Гостя вечерю належним чином оцінила, ось тільки на десерт Лада спекла сирний пудинг, а до нього подала кисіль. Малиново-червоний, з ягідками полуниці і білої черешні. А їй сказали: 

— Фе, я такого не їм. Желе — так, можливо, спробувала б. Ладочко, у тебе не вистачило грошей на желатин? Взагалі ти могла купити звичайний тортик і не морочитися з усім цим. — І на її повітряний із золотистою кірочкою пудинг гостя вказала таким жестом, наче хотіла змахнути зі столу. Лада так і застигла з усмішкою на губах. 

— Максе, а ти будеш? — запитала свого хлопця, який зовсім змінився в присутності матусі. Він капризно відвів її руку з пригощанням. 

 — Ні, прибери. Звари нам краще каву. 

— Так, ми з Максюшою будемо каву.

 Це їх "ми"! Тоді Лада вперше відчула, що знаходиться по іншу сторону стіни, в якій для неї немає дверей. А долати ту перешкоду якось і не хотілося.

Висмикнув зі спогадів Кеф. 

— Мені теж десерт сподобався, — він підійшов до каструлі з киселицею, щоб налити собі ще. 

— І мені налий, — підставив йому свою чашку Равд. Лада задоволено усміхнулася, і ця усмішка тут же відбилася на обличчі уважного Жехарда. 

 "Як же комфортно в їхній компанії"! — відмітила Лада, але змусила себе відвести очі.

 — Розкажіть, що сталося з королем Керсаном? — Їй це чомусь здавалося важливим — мала передчуття, що подібне може статись і в її житті. 

Розповідав знову Равд. З його слів дізналася, що король Керсан, батько Лардена, знехтував заборонами й організував похід для дослідження Чорних скель, розташованих на східному краю заповідного лісу, куди з давніх віків наближатися заборонялося. З ним відправилися найвірніші піддані й друзі. Дейра, як придворний маг, теж була в тому загоні. Вона єдина залишилася жива, якщо не враховувати лінса Сгіреля, який ув'язався за ними, щоб відрадити, а потім так і залишився.

"Ну й ім'ячко — Сгірель. Якраз для божевільного."

— Так от, кегрети, про існування яких майже забули після зникнення лінсів, — продовжував Равд, — убили всіх. Короля Керсана спробував захистити Сгірель. Він же, зі слів Дейри, знищив тих тварюк, але король отримав поранення. Дейра, що ледве трималася на ногах після бою, зуміла його зменшити й ще живого доставила в палац. Повернувшись порталом, вона в буквально витягнула напівживого короля, величиною з долоньку, з кишені. Потім, звичайно, збільшила до нормальних розмірів, але сіронська рада їй цього так і не пробачила, адже щодо королівської сім'ї мало того, що не можна застосовувати магію — вона навіть не повинна була б подіяти. Багато хто звинувачував Дейру у зневажливому відношенні стосовно короля. Ось тільки слова, що вигукував він в маренні, підтвердили сказане Дейрою. Одне те, що вона змогла зробити портал, вже диво, адже Чорні Скелі (їх ще звуть Чорними Горами) блокують магію. 

— А лінс? 

— Сгірель? Колишній король, бродяга, єдиний з роду зниклих лінсів, зазвичай живе в Агатовій печері на березі Перлинного озера за Буйним лісом. Але його там не завжди можна застати — любить подорожувати. У лінса бувають припадки, коли починає стогнати та крушити все навколо. Вгамувати його ніхто не може: занадто сильний; Сгірелю варто тільки зморщити ніс — і всі просто розбігаються. 

— Не перебільшуй. Він тільки раз побив посуд і то давно, — заступився за лінса Жехард. 

— Але в магазині Варда! Один арджазійський сервіз там коштує стільки, скільки мій будинок! 

— Сгірель повністю відшкодував збиток. 

— Багатий, зараза, — здивовано відмітив Кеф. 

Жехард строго глянув на нього і знову почав виправдовувати Сгіреля, чим ще більше сподобався Ладі: 

— Останнім часом лінс нічого не розбиває, тільки, буває, стогне. Але всі продовжують вважати його божевільним. 

— А лінси хто такі? 

— Його народ з королівства Лін, найближчого до Чорних гір. До речі, саме зі слів Сгіреля всі вирішили, що вони пішли в інший світ, досі живі і можуть повернутися. 

Свічка на столі потріскувала, Бусик мирно сопів в кутку кухні. Киселиця закінчувалася, Кеф перебрався на диван і солодко позіхнув.

 Це послужило сигналом підійматися з-за столу. Лада швидко зібрала і вимила посуд, потім, як завжди, з особливим задоволенням вичавила останню краплю з ганчірки, що ознаменувало переможне закінчення роботи, яку, якщо чесно, робити зовсім не любила, і впіймала задумливий і якийсь задоволений погляд Жехарда.

 З-під підлоги пролунав приглушений звук, схожий на вибух. 

— Опа! Дейра в підвалі експериментує. Магічить все-таки, — прокинувся Кеф, що вже й задрімав.

— Не магічить. Відьмачить. 

— Та ну? У нашому світі немає відьом. 

— Вже з'явилися, — з ноткою гордості сказав Жехард. — Через те, що в Буйному не відстежуються відьомські чари, Дейра ними не на жарт захопилася. Вже літала на мітлі — сам бачив. Йдемо, Ладо, проведу вас до вашої кімнати. 

Жехард запалив ще одну свічку, зробив запрошувальний жест, пропускаючи її вперед. Внизу ще раз щось вибухнуло. 

— Ух ти. Яка жінка ця Дейра! Реально страшно! — захоплювався позаду Кеф.

При світлі свічки і у відгомонах почутих розповідей будинок здавався іншим. Лада, зовсім як у дитинстві, тихо раділа, що стіни товсті, штори щільні, поруч сильний Жехард, а двері замкнуті на ключ. Чи не замкнуті? 

 — Жехарде, а двері... на замку? — боязко кивнула в бік вхідних дверей. 

— Так, я замкнув. — Він взяв її за руку, і вона заспокоїлася. Та зразу ж, варто було зробити крок, у двері поскребли. Лада здригнулася, прислухалася: може, здалося? Звук повторився. Потім пролунав рик. Лада затремтіла, вчепилася в руку Жехарда.