3.1

Лада поставила тушкувати м'ясо у великій сковороді на маленькому вогні, а сама вийшла через задні двері у пошуках городу. 

Він знайшовся за будинком, засохлий, зарослий бур'янами, але ще можна було розгледіти грядки моркви, цибулі й петрушки; трохи далі рожевіли боки перерослої редиски, Лада з радістю набрала її в захоплену з собою глибоку емальовану миску з малюнком двох грибків в траві, — здається, сіронці не лише людей із Землі переміщали. 

Насилу вирвавши декілька цибулин і нащипавши зелені, озирнулася на Буйний, що оточував поляну з будинком. Ліс здавався таємничим, живим і небезпечним. 

Згадалося дитинство, те, як вірила в казки. На ніч тато і мама завжди завішували вікна. Якось маленька Лада розглядала своє відображення в темному склі, а батько побачив і заборонив це робити. На питання ″чому?″ відповів, що вночі з лісу виходять вовки, ведмеді, лисиці й бродять під вікнами. Ладі тоді уявилися чудові звірі, схожі на кольорові ілюстрації, що ожили з книги казок. Деякий час вона все одно крадькома поглядала у вікно, відчайдушно мріючи застати хоч когось, хоч мигцем, але так нікого і не побачила. Якими яскравими були дитячі фантазії! 

Лада згадала і батька, який відірвав погляд від книги, щоб поглянути поверх окулярів і дуже серйозно відповісти на її питання, і той страх нічних звірів, що бродять під вікнами, і дитячу радість, що у неї є сильний тато, стіни будинку товсті, а двері замикаються на ключ. І ось, будь ласка: вона реально в місці, де з лісу може вийти хто і що завгодно. І не звинуватиш батьків у тому, що даремно лякали дитину. 

Тато, поки був живий, формував особливе сприйняття світу, оточуючи відібраними мультфільмами й книгами. Навіть у дитячий сад Лада пішла тільки перед школою. Батько за віком годився в дідусі, його не стало, коли їй було тринадцять. Деякий час після його смерті Лада і мама плакали і сумували, обнявшись, а потім смуток посвітлішав, перетворився в світлу пам'ять. Саме тоді за наполяганням бабусі Лада вивчила декілька молитов, одна з яких, найкрасивіша, стала улюбленою. 

Сонце сідало, західне небо горіло яскраво-червоним, ліс відкидав довгу тінь, повністю накривши нею будинок і крихітну поляну городу. Легкий порив вітру обдав холодком, що супроводжувався ще гучнішим і тривожнішим шелестом лісу. Лада поспішила в дім, з вікна якого вже доноситься аромат тушкованого м'яса. 

Випекла прісні коржі, зробила салат. Здалося, що цього замало, зварила ще бабусину киселицю зі знайдених сухофруктів і принесених Жехардом свіжих ягід; замість крохмалю використала борошно, додала щіпку мускатного горіха. Потрапивши в блякло-буре вариво, ягоди суниці пускали яскраві червоні шлейфи, фарбували невибагливий десерт в красивіший колір і насичували свіжим ароматом, але самі зблякнули. Лада всипала в киселицю кілька ложок цукру і зняла каструлю з плити. 

Кеф і Равд, вже переодягнувшись і освіжившись, гладили Бусика на ґанку, коли Лада виглянула з дверей і безтурботно повідомила: 

— Колючки, вечеря готова!

Шиї торкнувся гострий погляд, озирнулася: на неї дивилася Дейра, яка розмовляла з Жехардом на розі будинку. 

— Діно Дейро, Жехарде, ви йдете? 

— Йдемо, Суничко.

 — Я не голодна! — Дейра крутнулась і широким кроком зникла за будинком.

 Добре приправлене спеціями і зеленню, присипане тертим сиром, м'ясо мало неймовірний смак. Зголодніла компанія проковтнула все до останнього шматочка; на превелику радість Лади гречка теж користувалася успіхом, була смачною і в достатній кількості. Подумки похвалила себе за те, що відклала на завтра хлопцям в дорогу м'яса і коржів, а також порцію вечері для господині дому. 

Коли розливала всім у великі чашки киселицю, спускалися сутінки. Жехард пройшовся по будинку, закриваючи на ніч штори, повернувся на кухню.

 — Дейра попередила, що світло не світити. Можна одну свічку, але при зашторених вікнах. Схоже, з деяких пір не варто покладатися лише на захисний купол. 

Равд свиснув.

 — Нічого собі справи! Дейра не пояснила, навіщо такі обережності?

— Ні, але не забувайте, Буйний через те і заповідний, що... 

— Що тут живе стерво Дейра? 

— Кефе, заспокойся, інакше коли-небудь дійсно взнаєш на собі всю міру її стервезності. Ти наразі знаходишся в будинку Дейри. Мабуть, не наважився б ночувати в Буйному просто неба? — присадив його Жехард. 

— Не просто, — похмуро всміхнувся Равд. — Листя дерев Буйного вночі з'єднується і закриває небо зовсім. 

— Як це? — здивувалась Лада. 

— Гілки витягуються, листя повертається горизонтально і прилягає щільно один до одного. А вдень відокремлюється і може ставати вертикально, щоб пропустити світло Світоча для кущів і трав. — Равд відсьорбнув з чашки, обпікся. Кеф відсунув свою чимдалі: 

— Хотів би я подивитися на щасливчика, який повернувся з ночівлі в Буйному! 

З відчиненого вікна повіяло запахом троянд, сухої ромашки, м'яти і якихось невідомих трав, що пахли дивно і приємно. Жехард зачинив його наглухо, поправив штору: 

— Кефе, взагалі-то, ти зазвичай те і робиш, що задивляєшся на неї, хоч і називаєш стервом позаочі. Сьогодні теж спатимеш на кухні, щоб підглянути за Дейрою в нічній сорочці і потім ще пів року зітхати по її "страшній" красі? 

— Ну, задивляюся, ну, побоююся. Дейра того варта, вона і захоплива, і дика, як ліс — його теж побоюються, але ж ніхто не заперечує, що він надзвичайно красивий... Стоп. Це вона ночувала у Буйному? І залишилася жива? 

— Так, — Жехард запалив свічку на свічнику в центрі столу. — Їй пощастило опинитися під дубом Адора. Чарівне дерево дійсно існує. Мало того, я знаю, що Дейра саджала його жолуді. 

Всі шанобливо замовкли, дивлячись на свічку, потім заходилися куштувати киселицю, що смачно пахла суницею. Равд пояснив Ладі, що дуже давно чарівний дуб в їх світ перемістив Адор Великий. Це прекрасне дерево може з'являтися в несподіваних місцях. В багатьох старих казках розповідається, як дуб Адора рятує зівак, що заблудилися в Буйному, підхоплює їх гілками і оточує стіною з листя, тим самим захищаючи від кегретів, чорних тварюк, що з'являються в нічній темряві.