Глава 3

Жехард привів до затишної просторої кімнати з щільними подвійними, білими й лавандовими, шторами на вікнах. На підвіконнях, як і всюди, цвіли троянди. В кутку височіло ліжко з балдахіном і різьбленими стовпами з білого дерева, така ж шафа, стіл, стільці; переливалися перлинним блиском ідеально рівні стіни, поклеєні світлим шовком з ледве помітним трояндовим орнаментом. 

— Ніби спальня принцеси. Лише запорошена дуже. 

— Зараз виправимо, — Жехард змахнув рукою — у кімнаті стало чисто, свіжо, навіть вікна самі відчинилися. Потім додав пас — на ліжку з'явилися стопки чистої білизни. — У ванній кімнаті теж все необхідне вже є. 

— Дякую. Як добре! Володіти магією — просто чудово! 

— Нема за що. Магія переміщення складніша, а ось побутову на першому курсі вивчали, це просто.

 — Я теж хочу! У мене ж у цьому світі вже є магія? Навчіть мене, будь ласка! — Лада склала руки в благальний жест, і незворушний раніше Жехард уже, здавалося б, погодився, але до кімнати фурією влетіла та, яка не так давно просила себе не турбувати. 

— Більше ніякої магії, чуєте? Тут не можна магічити, Жехарде, я ж попереджала! — Дейра вперлася руками у боки. Лада здивувалася, яка ж у неї тонка талія. 

— Чому? Які підстави для заборони? 

— Раз сказала, що не можна, значить — не можна! Хіба я сама не прибирала б у будинку магією? Але чомусь обходжуся, а вам несила терпіти! Досить того, що ви і так фонили на всі чотири сторони, поки летіли над лісом! Тут — без магії. Зовсім. Зрозуміло? 

— Зрозуміло, — занадто покірно і швидко вимовив Жехард своїм густим голосом. Дейра глянула недовірливо і постаралася надавити ще більшою владністю: 

— І попередь своїх жовторотиків, щоб теж про магію забули, а то викину в Буйний! 

Лада спіймала на собі гнівний погляд, мимоволі завмерла, наче в чомусь нашкодила, і вільно зітхнула тільки тоді, коли господиня будинку зникла, грюкнувши дверима. Що стосується Жехарда, Дейра старалася безрезультатно — він не виглядав тим, хто гірко кається. 

— Ну що ж, ми з Равдом підемо полювати, — сказав безтурботно. — А ви з Кефом подивіться, що можна приготувати із запасів на кухні. 

Лада швидко освіжилася в душі, навіть не дуже здивувавшись, що він тут є, хіба що замилувалася бронзовими кранами й раритетною ванною на зігнутих ніжках; потім спустилася на кухню. 

У навісній шафці знайшлися гречані крупи, соняшникова олія і черствий шматок сиру.

 Сама кухня досить простора, затишна. Лада умовно розділила її на дві зони: кухонну і столову. 

У кухонній тягнулася сіра стільниця, частково заставлена всілякою всячиною, над нею нависали шафки світлого, покритого лаком дерева, під нею — висувні ящики й полиці; на білому кахлі фартуха висіло дещо з кухонного начиння. В нікельованій мийці височіла гірка немитого посуду, за нею — вікно з краєвидом лісу. 

Буйний заглядав і в столову частину кухні. Тут теж було два великих вікна зі щільними квітчастими шторами. В центрі красувався стіл зі стільцями, гідними королів; притягував погляд витончений бронзовий свічник на нім, такі ж свічники висіли на блідо-зелених стінах поряд з дуже навіть пристойно написаним натюрмортом з кавуном і виноградом. Під картиною — диван, що цілком вписався в інтер'єр; на нього вже влігся Кеф і заявив, що спатиме тут. 

Лада не стала довго мудрувати, налила в каструлю води, щоб зварити гречку і застигла: 

— А на чому готувати? 

— На плиті. 

— І де ж вона? 

— Ось це плита, — вказав Кеф на товсте прямокутне скло у вигляді тришарового желе, знизу білого, потім коралового, а згори кольору молока, сильно розбавленого водою, з вирізаними кругами. 

— Береш ось так, зрушуєш ізоляційний камінь — і готуєш. 

Кеф вправно підчепив білим гачком мутнувате коло, і на Ладу дмухнуло жаром — відкрився червоний прошарок ″желе″. 

— Якщо потрібен сильніший жар, можна зняти ще один шар ізокаменю. Кеф продемонстрував, як це робиться, забрав каструлю з її рук, поставив на червоне коло. 

— Алогірський кришталь добувають в Червоних горах, він буває різних барв і товщин. На червоному готують, взимку обігрівають будинки. Хороша штука, але дуже дорога. Коли закінчиш готувати, просто закриєш ізокаменем. 

 Кеф знову ліг на диван, закинув ноги на поручні. Лада доторкнулася до плити: прохолодна. А каструля з водою нагрівалася. Так, хороша штука. 

— А це, я так розумію — духовка? 

— Це піч.

 Внизу просто на дерев'яній полиці помітила незаймано білий ящик з ізокаменю і алогірського кришталю. Схоже, хазяйка будинку ним жодного разу не користувалася. 

— Кефе, а ви тут раніше гостювали? — запитала, переглядаючи крупи. 

— Так, і не раз. Жехарду потрібно було. 

— Дейра завжди така привітна? 

— Завжди. Але раніше хоч можна було магією користуватися. А зараз доведеться посуд вручну мити. 

— Подумаєш, проблема. — Лада повернула гвинт бронзового крана. — Головне, вода гаряча тече. 

— Ну-ну, вперед, а я подивлюся, може, згадаю, як це робиться, — піднявся з дивана Кеф.

 Лада загорнула рукави, але потім подивилася на зім'яту в кутку ганчірочку, підняла її за кінчик і бойовий настрій згас. 

— Фе... Випрати, чи що? — запитала сама себе. — Ніби нова, але слизька, бр-р. 

— Викинути. — почувся із-за плеча тихий шепіт Кефа. 

— Випрати, — прийняла рішення і оглянулася у пошуках господарського мила. 

— Ви-ки-ну-ти, — ще наполегливіше, але вже ледве чутно прошепотів Кеф, легенько обіймаючи її за талію. 

— З таким шепотом потрібно підходити із-за лівого плеча, — обернувшись, злякала хлопчину ганчірочкою, і він  відскочив убік. 

— Що, страшно? Недоробки пахнуть, угу. 

— Страшно. А чому з лівого? 

— Тому що на лівому сидить бісик, а на правому — ангелик, ось він прошепотів би: "ви-пра-ти", — скопіювала тон Кефа, знайшла мило. 

— Бісик — істота на зразок нашого штюха, а ангелик, як блістр, слуга Осяйного? — здогадався Кеф. Ти могла б просто відірвати шматок чистої тканини. У чому, власне, різниця між підказками вашого ангелика і бісика, якщо результат буде однаковим?