2.4

Жехард зробив пас рукою, горщик став на місце, троянди підлетіли, ковзнули в нього, земля вляглася, утрамбувалася. Зверху пішов дощик, на листках, здавалось, досі ображених квіток заблищала роса. 

«Оце так»! — вразилася Лада.

А Дейра розізлилася ще більше. 

— І що це було? — примружені зелені очі, підкреслені смарагдами в сережках, буквально метали блискавиці з-під довгущих вій. На руках, шиї й грудях подзвонювало різнобарвне каміння чи то в прикрасах, чи то в амулетах; воно неймовірно пасувало Дейрі, придавало особливий шарм і чарівність.

 «Ах, яка у неї шкіра! А губи! Вона ж без косметики — і так приголомшливо виглядає!» — думала Лада, зісковзуючи вниз, щоб бути разом з усіма в цей складний момент. Стомлена нічною пригодою і перельотом, почувалася не кращим чином, і, судячи з винувато-сумного вигляду Бусика, не вона одна. 

— Славного дня, діно Дейро! — спокійно і жорстко привітався Жехард. 

— Славного? — скривила пухкі губи господиня. — Без вас цей день був би славнішим. — Навіщо прилетіли? 

«Ну й гостинність!» 

Лада непомітно погладила Бусика за вухом, щоб хоч комусь підняти настрій. 

Жехард, схоже, був морально готовий до такої зустрічі, тому що не зніяковів ні краплі. 

— Можна й ввічливіше з гостями, особливо якщо серед них знаходиться діна, яка не знає, що у вас, Дейро, насправді добре серце. Ось, познайомтеся: Лада, Дейра, — представив їх одна одній. 

— Дуже рада! — Дейра ковзнула поглядом по обличчю Лади, уникаючи контакту очима, і знову звернулася до Жехарда: — Так вам, значить, знадобилося моє добре серце! І кому саме потрібна моя «доброта»? 

Куточки її губ підвелися у відверто злорадній усмішці. На студентів навіть не поглянула. 

— Мені, діно Дейро! — може, і запізніло, але спробувала усміхнутися Лада. Те, що вона набагато старша за молоденьку хамку допомогло не розгубитися. 

«Сподіваюся, моя усмішка не виглядає такою хижою, як у неї, я ж ніколи не вміла посміхатись фальшиво,» — промайнула думка. 

Дивно, але, обернувшись, Дейра якось затихла. Лада здогадалася, що вона розгледіла її пов'язку. 

Дейра немов пропустила удар, але швидко взяла себе в руки, гордовито-ввічлово запросила в дім і, струснувши волоссям, пішла першою; Жехард рушив за нею. Равд легенько смикнув Ладу за рукав, кивком  запрошуючи за собою. 

Бусик акуратно повернувся, побоюючись зачепити численні горшки з квітами, і потопав в ліс щипати листя. Дейра зрозуміла це, зупинилась на порозі, оглянулась, спохмурніла, зробила жест рукою — і дракон зменшився до розмірів собаки! 

Кеф прошепотів: «Я ж казав: страшна жінка!» 

Добротний і красивий сірий будинок нагадував приземкуватий гриб, що виріс прямо з кам'яного майданчика і просто потопав в трояндах. Вони вилися по стінах, росли на клумбах, виглядали з вікон, — в основному блідо-рожеві й ясно‐жовті, хоча попадалися і ніжно-бузкові. Їхній солодкий аромат змішувався з запахом листя, кори, трави і приємно освіжав, зачаровував, пророкуючи захопливо красиві й небезпечні пригоди. 

Всередині теж цвіли троянди в горшках. Дивно бачити в самотньому будиночку в лісі розкішно, зі смаком обставлену вітальню в пастельних тонах з витонченими меблями з білого дерева. 

Лада присіла на вказану канапку поряд з Жехардом і огледілась: в господині дому гарний смак, але прибирати тут, поливати квіти не вистачало чи то часу, чи то бажання. 

Равд сів в крісло, Кеф залишився біля дверей. Дейра всілася напроти, царствено піднявши підборіддя. Її чорний костюм так само, як одяг Лади і сіронців, не вписувався в ніжний, чисто жіночий інтер'єр кімнати. Коли б не легкий безлад, можна було б подумати, що ця вітальня — просто ілюзія для гостей. 

— Ну, розповідайте, що привело вас до мене, — театрально-іронічно почала Дейра. 

— Чари Буйного лісу, дорога діно, — розмову вів, звичайно, Жехард. Відповідав в тон їй, але жорсткість з його голосу нікуди не поділася. 

— О, я дорога, це так! А які ви мені дорогі! Я так розумію, явилися за красою, — вона кинула на Ладу неприховано оцінювальний погляд і єхидно скривилася: — І молодістю. А от пов'язка на лобі... чи не приховує вона королівську мітку? 

— Приховує, — підтвердив Жехард сухо. 

І узявся до розповіді. 

Розпочав з того, що п'яний Кеф забув повернути в академію дракона. 

Всі глянули на сіронця біля дверей, той зразу ж з невинним виразом заходився роздивлятись стелю. І справді, люстра заслуговувала на увагу — справжній витвір мистецтва.

 Дейра слухала, не перебиваючи. Тільки в місці, де Жехард помилився з прикріпленням мітки, в'їдливо зауважила: — Жехард і помилка? Не можу повірити!

— То побудьте, діно, хоч годину в технічному світі, потім вирішите, вірити чи ні. 

З виразу обличчя Дейри було не зрозуміти, що вона думала про те, що сталось, але Лада здогадувалася, що їй це дуже не подобалося. Схоже, вибрик Кефа зачепив долю ще однієї особи. Ні, безперечно потрібно вплинути на хлопця, щоб кинув пити. Скрипнули двері — Кеф відчув небезпеку і зник. Равд уміло прикидався тінню.

Деякий час після того, як Жехард закінчив розповідати, Дейра роздумувала, потім поставила кілька запитань Ладі. Хотіла знати, хто її батьки, чи не помічала за ними і за собою нічого дивного, просила описати їх зовнішність. Лада відповіла, що батьки прості люди, вона теж зовсім звичайна, що король їй не потрібен і королева з неї не вийде. 

Дейра посміхнулася: навряд чи повірила. В те, що король їй не потрібен. Невже він настільки чудовий? А Лада ж навіть не спитала Равда, як їхній правитель виглядає. 

— То ви допоможете нам? — запитав Жехард. 

— Дивлячись, що запропонуєте натомість. 

— Скажіть, чого хочете. 

— Скажімо, вашу підвіску. 

Слова Дейри нікого не здивували. Всі саме цього і чекали. Лада відчула, що це неправильно. Гостро так відчула. І вирішила, що потрібно втрутитися: