2.3

Змах крилами — і зелена долина залишилася внизу й позаду, але всіх ще тримала в полоні мовчазна мрійливість. 

— З храмом Осяйного завжди так відбувається? — спробувала порушити тишу. 

— Завжди. Вірніше, це буває дуже рідко, але завжди приблизно так. 

— І бажання збуваються? Як швидко?

— Ладо, — подав голос Жехард.— Про бажання не розповідають і взагалі про це не заведено говорити. 

— Зрозуміло. 

"Щоб не сполохати удачу, напевно". 

Знову поля, села, річки — і нарешті темно-зелена смуга лісу, що стрімко наближалася назустріч. 

— Буйний, — сказав Равд. 

Тон його голосу ще більше підкреслив невисловлений захват і повагу, що охоплювали  при усвідомленні розмірів цього лісу. Вони летіли вже достатньо довго, а ліс все стелився під ними, перетворюючись на рівнини, якщо дивитися згори. Кеф почав наспівувати якусь пісеньку, Лада — розпитувати Равда про їхнє королівство, про те, як виглядають жителі Сірону, в що вдягаються, як себе ведуть, на чому їздять. 

Виявляється, більшість жителів схожі між собою: невисокі, сірокосі, з сірими очима, тільки новонароджені і переселенці подібні до землян. Мужчини сіронці носять сірий одяг, жінки здебільшого бежевий, а новонароджені — яку душа забажає. Взагалі в Сіроні дуже поважається сірий колір. Переміщаються порталами, на драконах; є любителі коней.

 Коли помітила, що Равд втомився, замовкла, спробувала заснути й це навіть ненадовго вдалось. 

Здавалося, пройшла  вічність, перш ніж дракон почав спускатися нижче, летіти повільніше прямо над деревами в якомусь відомому тільки Жехарду напрямку. Знизу доносилися шум листя, пташиний крик і щебетання, звіриний рик, що швидко вщухав позаду. Іноді чувся тупіт лап. Чи копит? Навіть зараз, сидячи на драконі, стало тривожно. 

— Буйний ліс — заповідна територія. Над ним навіть літати заборонено. Те, що ми робимо, доступно одиницям, — сказав Равд. — Жех, коли ти розкажеш нам, як тобі вдалося отримати перепустку в Буйний ліс? 

— Коли-небудь. — Жехард трохи обернувся, щоб поглянути на Ладу, усміхнувся. Вона побачила на його шиї зелений камінь на чорній мотузці, що стирчав вперед, вказуючи шлях, і трохи світився. — Насолоджуйтеся польотом, поки можна. Як думаєте, що попросить Дейра за допомогу? 

— Звичайно, твою підвіску. Прощавайте, наші грошики за ройц. 

— Що за ройц? 

— Отрута з голок ройстанів, маленьких таких противних звірят. Ми їх "доїмо", щоб продати ройц, а Дейрі це не подобається. Тепер вона зітхне вільніше. 

Нарешті ліс попереду розступився, відкриваючи поляну, ні — дворик, мощений каменем, і доволі пристойний, схований в зелені і квітах будинок під зеленою черепицею. Дракон зробив коло і приземлився. Праворуч прозвучав приглушений гуркіт: по землі покотилися горщики з квітами, зачеплені крилом. Кеф незрозуміло вилаявся, зіскочив з Бусика, почав підіймати, уколовся. 

— Ай! Штюхові троянди! 

Ніжні біло-рожеві квітки нагадували гордих пташечок, що безпомічно розкинули листя-крила біля перевернутого горшка з розсипаною землею, а метушливий Кеф — винуватого сірого злодія. 

— Лапи геть від моїх троянд! — прозвучав дзвінкий голос так несподівано і грізно, що Лада здригнулась, а Кеф відстрибнув і, ховаючись, втягнувся в дракона разом з його животом — Бусик теж весь підібрався, затремтів.

З ґанку спускалася дівчина. 

Лада затамувала подих, як тоді, коли вперше побачила дракона. Тому що дівчина та — чиста досконалість. Довге каштанове волосся, красиве лице, ідеальна фігура, обтягнута чорним брючним костюмом, мимоволі притягували і утримували погляд. Кеф, як загіпнозований, подався їй назустріч. 

Лада спохопилася, що так відверто розглядати непристойно, а от Кефа і Равда це не хвилювало: витріщилися на красуню мало не з відкритими ротами. 

Швидкими граційними кроками Дейра наближалася до гостей. 

Дорогі читачі, якщо книга подобається, натискайте на зірочку, підписуйтеся та коментуйте! Буду рада бачити вашу реакцію.)