Змах крилами — і зелена долина залишилася внизу й позаду, але всіх ще тримала в полоні мовчазна мрійливість.
— З храмом Осяйного завжди так відбувається? — спробувала порушити тишу.
— Завжди. Вірніше, це буває дуже рідко, але завжди приблизно так.
— І бажання збуваються? Як швидко?
— Ладо, — подав голос Жехард.— Про бажання не розповідають і взагалі про це не заведено говорити.
— Зрозуміло.
"Щоб не сполохати удачу, напевно".
Знову поля, села, річки — і нарешті темно-зелена смуга лісу, що стрімко наближалася назустріч.
— Буйний, — сказав Равд.
Тон його голосу ще більше підкреслив невисловлений захват і повагу, що охоплювали при усвідомленні розмірів цього лісу. Вони летіли вже достатньо довго, а ліс все стелився під ними, перетворюючись на рівнини, якщо дивитися згори. Кеф почав наспівувати якусь пісеньку, Лада — розпитувати Равда про їхнє королівство, про те, як виглядають жителі Сірону, в що вдягаються, як себе ведуть, на чому їздять.
Виявляється, більшість жителів схожі між собою: невисокі, сірокосі, з сірими очима, тільки новонароджені і переселенці подібні до землян. Мужчини сіронці носять сірий одяг, жінки здебільшого бежевий, а новонароджені — яку душа забажає. Взагалі в Сіроні дуже поважається сірий колір. Переміщаються порталами, на драконах; є любителі коней.
Коли помітила, що Равд втомився, замовкла, спробувала заснути й це навіть ненадовго вдалось.
Здавалося, пройшла вічність, перш ніж дракон почав спускатися нижче, летіти повільніше прямо над деревами в якомусь відомому тільки Жехарду напрямку. Знизу доносилися шум листя, пташиний крик і щебетання, звіриний рик, що швидко вщухав позаду. Іноді чувся тупіт лап. Чи копит? Навіть зараз, сидячи на драконі, стало тривожно.
— Буйний ліс — заповідна територія. Над ним навіть літати заборонено. Те, що ми робимо, доступно одиницям, — сказав Равд. — Жех, коли ти розкажеш нам, як тобі вдалося отримати перепустку в Буйний ліс?
— Коли-небудь. — Жехард трохи обернувся, щоб поглянути на Ладу, усміхнувся. Вона побачила на його шиї зелений камінь на чорній мотузці, що стирчав вперед, вказуючи шлях, і трохи світився. — Насолоджуйтеся польотом, поки можна. Як думаєте, що попросить Дейра за допомогу?
— Звичайно, твою підвіску. Прощавайте, наші грошики за ройц.
— Що за ройц?
— Отрута з голок ройстанів, маленьких таких противних звірят. Ми їх "доїмо", щоб продати ройц, а Дейрі це не подобається. Тепер вона зітхне вільніше.
Нарешті ліс попереду розступився, відкриваючи поляну, ні — дворик, мощений каменем, і доволі пристойний, схований в зелені і квітах будинок під зеленою черепицею. Дракон зробив коло і приземлився. Праворуч прозвучав приглушений гуркіт: по землі покотилися горщики з квітами, зачеплені крилом. Кеф незрозуміло вилаявся, зіскочив з Бусика, почав підіймати, уколовся.
— Ай! Штюхові троянди!
Ніжні біло-рожеві квітки нагадували гордих пташечок, що безпомічно розкинули листя-крила біля перевернутого горшка з розсипаною землею, а метушливий Кеф — винуватого сірого злодія.
— Лапи геть від моїх троянд! — прозвучав дзвінкий голос так несподівано і грізно, що Лада здригнулась, а Кеф відстрибнув і, ховаючись, втягнувся в дракона разом з його животом — Бусик теж весь підібрався, затремтів.
З ґанку спускалася дівчина.
Лада затамувала подих, як тоді, коли вперше побачила дракона. Тому що дівчина та — чиста досконалість. Довге каштанове волосся, красиве лице, ідеальна фігура, обтягнута чорним брючним костюмом, мимоволі притягували і утримували погляд. Кеф, як загіпнозований, подався їй назустріч.
Лада спохопилася, що так відверто розглядати непристойно, а от Кефа і Равда це не хвилювало: витріщилися на красуню мало не з відкритими ротами.
Швидкими граційними кроками Дейра наближалася до гостей.
Дорогі читачі, якщо книга подобається, натискайте на зірочку, підписуйтеся та коментуйте! Буду рада бачити вашу реакцію.)