Глава 2

Лада проснулася з передчуттям прекрасного. Вже вмилася, причесалася, оділася, а настрій залишався гарним, злегка піднесеним. Їй би хвилюватися — а якось не хвилювалося. Лише цікаво: а що буде далі?

 Комплект одягу складався з сорочки, штанів, куртки, навіть щільної бавовняної білизни простого крою і носків. Все сіре, міцне, — іншосвітний стиль вчорашнього одягу хлопців. Був ще невеликий рюкзак, в який Лада поклала земні речі. 

Магістр Теренс приніс легкі замшеві черевики, привітався фразою "славного дня", поцікавився самопочуттям і попросив приміряти взуття; задоволено кивнувши чи то своїм думкам, чи то тому, як виглядала Лада в новому вбранні, дістав з кишені шкіряну стрічку. 

Зав'язував сам. Від нього пахло милом з ароматом невідомих трав і озоном.

— Цей артефакт сховає вашу мітку. Члени королівської сім'ї теж інколи виходять у світ інкогніто. 

Лада глянула в дзеркало: стрічка їй личила, придавала незвичності й зручно притримувала відрослий чуб. 

— Тепер можна виходити на люди, вас матимуть за новонароджену. 

"А це ще хто такі?" — подумала Лада, але промовчала: уміла не ставити зайвих питань літнім людям зі ще зранку втомленими обличчями. Все одно рано чи пізно дізнається про все необхідне.

Як тільки вийшли надвір, буквально затремтіла, мало не задихнувшись від захвату: на площі ждав дракон! 

Невеликий, золотистий, з чорною окантовкою розумних жовтих з вертикальними зіницями очей, з такими ж чорними гребенями вздовж спини, кігтями на лапах і шипами по краю розкритих крил, — він просто прекрасний! 

— Який же ти гарний! — підбігла, торкнулася теплої гладкої луски, і її ніхто й не подумав зупинити. Значить, дракон не небезпечний, можна бути сміливішою. Підійшла спереду, заглянула в очі: 

— Дозволиш тебе погладити? 

Дракон фиркнув в знак згоди, злегка прикрив великі, добрі, як у собаки, очі, і Лада провела долонею по ледве вологому носі. Він податливо нагнув голову, підставляючись під лагідні рухи руки. 

— Йому сподобалося! — засміялася Лада. — Як його звати? 

Жехард не розділяв її захвату, підійшов, коротко привітався, забрався на дракона і всівся на переднє із прикріплених до шипів сидінь: 

— Ніяк. Просто дракон. 

Равд, який нечутно підійшов збоку, зівнув, прикрившись долонею: 

— Вірніше, він несправжній дракон. Справжні — величезні розумні істоти. Вони володіють магією і вже стали міфом через те, що їх давно ніхто не бачив. Різниця, як між котенятком і тигром, — простим котенятком і магічним тигром. 

— Магічний тигр... Бр-р. Звучить страшно. А котенятко — просто чудо. Це він був автобусом? 

— Ага. Він стільки натерпівся, коли ганявся за тобою, що повинен би ненавидіти, а бачиш, мружиться від задоволення. — Кеф хвацько видряпався по крилах на спину дракона. 

— Я назву його Бусиком. 

— Як хочете. Спробуйте забратися до нас так, як це зробив Кеф, — порадив Жехард. 

"Жехард все ще на "ви". Найбільш правильний," — подумала Лада, і не встигла опам'ятатися, як опинилася біля пустого сідла поряд з Равдом: її підштовхнуло крило Бусика, злегка блискучого, абсолютно без запаху, на відміну від хлопців, від яких було чути однаковим яблучним милом. А від Жехарда — тонким деревним ароматом. Лада влаштувалася на сидінні, Равд повернувся, допоміг пристебнутися. Магістр Теренс знизу задумливо спостерігав за посадкою, потім попрощався і пішов. Дракон змахнув крилами, плавними рухами піднявся в повітря.

— А він витримає нас чотирьох? 

— Легко. Він дуже сильний. 

Равд поправив і собі ремні, рюкзак. Побачивши погляд Лади, сказав: 

— Трохи провізії. Без сніданку не залишимося. 

Повітря обдавало холодом, бадьорило. Зачарована краєвидом, Лада лиш на деякий час затримала погляд на найкрасивішій будівлі, що височіла серед дерев над багатьма іншими корпусами. Велична і розкішна, вона все віддалялася, зменшуючись, і незабаром територія академії залишилася далеко позаду. 

Дракончик летів дивовижно швидко. Жехард створив захисний магічний купол, так що летіти було комфортно. 

Внизу пропливало місто, площа з фонтанами, ратуша з годинником, черепичні дахи і ниточки вулиць, міські ворота, потім поля, рівнини, стрічка ріки. 

Над головою вихорилися хмари, літали пташки, по-ранковому лагідно сіяло сонце. 

— Яка краса! — не втримала захоплення Лада. 

— Ласкаво просимо у світ Коло! — урочисто видав Кеф. 

— Чого? 

— Ласкаво просимо у світ Коло, — повторив він. 

— Чого..? — делікатно уточнила Лада. 

"Дивно, чому Кеф не закінчує речення?" 

— Коло чого? 

Хлопець, який було розгублено застиг, розслабився: — Коло — наш світ. Ваш світ — Земля, наш — Коло. Назва така у нашого світу. 

— А. Пробач, не зрозуміла. 

— Не пробачу, весь пафос представлення мені перебила. — Кеф зробив ображену міну, але одразу всміхнувся: — Не перепрошуй, ми просто не зрозуміли один одного. Буває. 

Лада провела поглядом зграю білих птахів, що пролітали внизу: 

— Ух ти! Це лебеді чи не лебеді? 

— Лебеді. — Равд теж любувався грацією гордих створінь, Кеф же потайки розглядав Ладу. 

— Ваш світ Коло, значить, ви... Хто? — вирішила його відвернути його увагу.

Кеф знову не зрозумів, задумався. 

— Коляни або колючки,— підказала йому, тобто, собі, Лада. 

— Нічого подібного, ми, навпаки, милі й пухнасті, — вдав невинність Кеф. 

— Угу, особливо ти. Нічого не знаю, будете колючками, — заявила Лада, задерши підборіддя, і вперто усміхнулася йому через плече. 

— Ну, як хочеш.. А раз твій світ називається Земля, ти...? 

— Землянка. 

— Суничка, — почулося спереду низьке. Жехард повернув голову, блиснув стальним оком і знову відвернувся. — Є така ягідка, червона, солодка, любить ховатися під листям. Знаєте? 

— Знаю. — Лада враз відчула, що червоніє. — Але це слово не підходить до назви мого світу. 

— А до вас підходить. Цю ягідку шукають біля землі, а ми знайшли вас на Землі...