Глава 1

 — І наостанок, ваша величносте... 

Старший радник поправив окуляри, королева Зорана, котра дотепер нудьгувала, підібралася, оживилася, і Ларден одразу зрозумів, про що піде мова. 

— Сірону потрібна королева. 

 Стогнати з досади королю не личить, Ларден просто прикрив очі, змахнув рукою, — і двері в сад відчинилися з грюкотом надто вже гучним: не розрахував силу. Всі здригнулися.

— Душно тут, — пояснив король. 

В зал ввірвався свіжий вітерець з пташиним щебетом і ароматом цвіту яблунь; декілька білих пелюсток упали перед Зораною, тьмяно віддзеркалились в сірій глянцевій поверхні стола. Королева змахнула їх на підлогу; впертий вираз не зник з її обличчя — видно, вона серйозно налаштована гнути свою лінію. 

— Ваша величносте, вам потрібен спадкоємець, — проговорила з докором. — Подумайте про королівство... 

Ларден відвернувся до дверей, зупинив втомлений погляд на соковитій зелені газону, мальовничо притрушеній пелюстками. 

— Підтримую її величність. Ми не можемо не звертати увагу на слова лінса про те, що в Буйному з'явились... кхм-кхм... кегрети... кхм... — радник випив води. Запанувала тиша. 

— Я згоден одружитися, — порушив мовчанку король. В його руках матеріалізувались аркуш і магічне перо. — Мої вимоги до претендентки такі…

 По листку тихо зашурхотіло перо. Ларден вимальовував тонку талію, високі груди, точені ніжки, водоспад волосся. Радник кашлянув; король опам'ятався, перестав займатись деталями і розфарбував ауру. 

Зорана витягнула шию, роздивилась малюнок, і її губи стиснулись, а презирливе обличчя побіліло разом з королівською міткою на лобі. 

Ларден торкнувся незафарбованого волосся намальованої дівчини кінчиком пера насиченого каштанового кольору і мстиво скосив очі на королеву-мати. Вона ледве стримала вигук протесту. 

Ларден позволікав, перо змінило магічні чорнила, і  волосся майбутньої нареченої набуло золотистого кольору. 

— Знайдете таку діну — одружусь. Інших навіть не пропонуйте.

На вулиці було жарко і пусто, якщо не враховувати автомобілі і маршрутні автобуси, що проїжджали мимо. Останні Лада ігнорувала, любила ходити за продуктами пішки, — так краще позбутись і лишніх кілограмів, і поганого настрою після телефонної розмови з мамою. Ну не хоче Лада заміж за Максима, навіть якщо він "з вищою освітою і власною аптекою", народжувати дітей теж не готова. І "обов'язку перед природою" не відчуває, як не докоряй. 

Травень ще не закінчився, а сонце вже припікало. Відросле волосся, розпущене по плечах, хотілося зібрати в вузол, чуб просився вверх під шпильку. Легкий рюкзак теж заважав, знову поступово розв'язував пояс комбінезона зі щільного льону, одягнутого на білу футболку — зарано ще в травні оголяти плечі. 

Дорога вивела з приватного сектору на об'їзну трасу, що обводила місто нерівною дугою. З одного боку зеленіли поля з синіми і зеленими верхами заправок, з іншого — нові двоповерхові котеджі, занурені в зелень. Лада, навіть не засапавшись, підіймалася   по тротуару, відгородженому від траси смугою трави і молодих кленів. 

Підйом уже вирівнювався, вдалині за білбордами виднілись багатоповерхівки і громадина гіпермаркету, коли  раптом спіткнулася, упала і вдарилася лобом у щось невидиме. 

Підвелася, дістала антибактеріальну серветку, витерла подерті долоні і вже хотіла йти далі, та помітила поряд в траві нерухомого хлопця. Їй би просто пройти повз, але, по-перше, бомжі й наркомани за містом не валяються, а по-друге, в цьому блідому хлопці, що лежав у тіні клена, було щось особливе: сірий одяг дивного крою, незвичайне взуття хорошої якості, цікаві браслети на руках. Губи зовсім бліді, але вії здригнулися — значить, живий. 

— Ох, що з вами? — Лада підняла сірувату руку — пульс слабкий, але присутній. Пальці унизані кількома перснями, в переплетіннях шкіряних пасочків браслетів тьмяно поблискувало темне каміння. 

Хлопець відкрив очі, здивовано, навіть приголомшено подивився на неї з-під світлих вій. 

— Викликати карету швидкої допомоги? 

— Не варто. Можна води, будь ласка? — вказав поглядом на пляшку в боковій кишені рюкзака. 

— Так, звичайно. 

Незнайомець підвівся, але був надто слабкий, щоб утримувати що-небудь, довелося його напувати. Від нього пахло приємним деревним парфумом і чимось тривожним, дивним, зовсім незнайомим. 

Хлопцю на очах ставало легше. Він пив, примруживши очі від задоволення, а Лада звернула увагу на незвичний сірий відтінок кіс. Не стрималася, непомітно потерла пасмо пальцями — на дотик м'які, шовковисті, хоч, судячи з вигляду, повинні бути жорсткими. Хлопець вже напився, уважно роздивлявся її сірими, наче стальними очима; на губах грала задоволена усмішка. 

Ззаду почулися кроки. Лада оглянулася — до них наближався ще один подібно одягнутий незнайомець, а неподалік виднівся знайомий автобус. Згадала: уже зустрічала цих хлопців на тихій вуличці поблизу її дому. Один несподівано привітався, назвав гарною дівчиною. Лада на ходу відповіла на привітання, усміхнулась і швидко пройшла мимо, роздумуючи, чи є серед них знайомі, бо ж після переїзду навіть сусідів ще не всіх запам'ятала, а хлопці мали зовнішність таку невиразну, що навряд чи впізнала б, зустрівши вдруге. 

— Це мої друзі, не бійтеся, — в низькому, надто дорослому для такого юного віку голосі хлопця, що вже достатньо зміцнів, чувся незрозумілий акцент. 

— От вони вам і допоможуть. На все добре! — Лада швидко підвелася, голова сірокосого гепнулась на траву, вода трохи розлилася по шиї. 

— Ваша вода... 

— Залиште собі. — Злегка закусивши губи від болю в коліні, Лада вже йшла далі в швидкому темпі. В набагато швидшому, якщо чесно, темпі. 

Її що, переслідують? Чи в наш час, щоб привернути увагу, вже хлопці вдають непритомність?

...Незнайомець виник перед нею просто з повітря! 

Лада завмерла. 

— Не так швидко, королево. — Юнак, облитий водою, невисокий, широкоплечий, наче залізний, обдав її владним поглядом з-під лоба і слабкою, але вельми радою усмішкою.