***

Хьонджін любив світанки. Коли вранішня роса, відбивала перші промені сонця і виблискувала на зеленій, свіжій траві, неначе діаманти. А земля, поки ще холодна, після ночі поступово починала нагріватися.

Хлопець йшов до лісу, щоб назбирати лікувальних трав для нового відвару, про який просила пані Чхве. Хтось сказав би, що лише дурень збирається кудись, настільки, рано, але не Джін, який обожнював пригоди і прогулянки, заодно.

Тому з кошиком в руках він рушає в гущавину старого лісу, який вважає своїм другим домом. Юнак живе в маленькій хатинці обабіч, майже, усе своє життя. Батьки перебралися до міста, а Хван був категоричним, у своєму рішенні залишитися. З часом, над його головою тихо пугукає Сова, незадоволена таким раннім підйомом, бо вона бачте нічна тварина. Зовсім скоро з'явитися і Зла Фея, яка підтримає свою подругу, і скаже, що варто спати, а не лазити Бог зна де. Вона звісно не зла просто трішки буркітлива, як і Сова, але іншим цього знати не обов'язково.

Джін насолоджується ранковою тишею лісу, пробираючись крізь зарості ожини, яка дряпає руки. Десь збоку чується не то схлип, не то хрипіння. Переляканий Хван рушає до джерела звуку, та неначе на стіну натикається, коли бачить пораненого молодого чоловіка. Він, ще поки, при свідомості, тож Хьонджіну буде трішки простіше, можливо. Мовчки юнак відмирає та підходить ближче, щоб оглянути глибокі рани, які тягнулися рваними порізами по всьому тілу. Якщо не допомогти йому зараз, то цей схожий до кота парубок помре. "Ти не про котів думай, а пацієнта рятуй" - лунає в голові незадоволений голос Сови, яка приземляється на дерево неподалік. На що Хван лиш закочує очі, виймаючи з подорожньої невеличкої сумки все необхідне. Через кілька хвилин поранення оброблені, але хлопцю явно було боляче, бо Джін випадково забув знеболювальну мазь, тому шити довелось наживо. Він важко видихає підіймаючись на ноги, та озирається навколо. Слідів злочинців немає, значить цей незнайомець рятувався і забіг до його лісу. Цікаво.

Маленька компанія з людини, феї та сови, тягнула хлопця-кота до хатинки Джіна, під аконпонемент буркотіння і важкого сопіння. Врешті-решт, пораненого влаштували на ліжку господаря дому, а Хван втомлено сів на крісло. Чи міг він подумати про ТАКІ пригоди? Очевидно, що ні. Але що сталося, те сталося. Може все й на краще, хто його знає.
Мінхо приходить до себе чуючи незнайомий голос зовсім поруч.

- Ну і хто тебе так. Шкода такого гарного личка. Нічого, нічого ще кілька днів і будеш, як новенький, а може і краще, - тихо хихоче промиваючи рубці, якоюсь смердючою рідиною.

- Ти хто? - голос геть тихий і слабкий, а слова даються занадто важко.

- О, ти вже прийшов до себе, - радісно вигукує, та ледь не плескає в долоні, - Вітаю. Я Хван Хьонджін місцевий цілитель, і зовсім трішечки маг. Тут ще є Сова і Фея, але з ними познайомишся пізніше. Щось тебе турбує окрім швів? Десь болить більше? - питання сипляться і сипляться, а втомлений мозок Мінхо не може їх так швидко переварити.

- Я, Лі Мінхо. Ні, нічого не болить. Але... - починає парубок, та не встигає закінчити, як брюнет підривається на ноги та біжить в іншу кімнату, - І що це було? - спантеличено дивиться йому у слід.

- Ось, це мій найкращий рецепт, - Джін повертається з мискою гарячого супу, а за його спиною видніються Совуня та Зла Фея, які дивляться з, надто явним, співчуттям. Але наївний Хо, поки, не розуміє чому. Він тихо дякує, та з'їдає першу ложку, після якої голосно і протяжно кашляє.

- Ой, варто було спершу подмухати, гаряче ж, - метушиться Хван, а Мінхо не знає, як відмовитись від цієї гидоти. Гіршої їжі він у житті не пробував. Це взагалі людина готувала?!

- Я не голодний, дякую. Краще розкажи мені де я опинився, будь ласка, - спокійно просить відсуваючи смертельне вариво подалі від себе. Він намагається вмоститися так, щоб шви не боліли.

- Зараз ти у Фралійському лісі. Можливо за тобою гналися, чи щось таке, - легко припускає Хван, а Мінхо блідніє, як стіна.

- Як? Це неможливо. Я ж був на іншому кінці держави, - тихо бурмоче сам до себе, а в Хьонджіна брови підлітають у здивуванні.

- А де саме ти був?

- За 10 тис кілометрів звідси, - злякано відповідає Лі, а брюнет ледь стримується, щоб нерово не засміятися.

- Значить ти перенісся сюди, коли твоєму життю загрожувала небезпека, але чому? - задумливо дивиться на Хо, який заглибився в свої думки.

- Але я не маг, а звичайна людина, - обурливо шепоче Лі.

- Ох гаразд, в такому випадку хтось міг допомогти, а зараз тобі краще відпочити, - хлопець легко цілує Мінхо у лоба, а той забуває, як дихати від цього просто жесту, - Це в лікувальних цілях, не надумуй собі зайвого, - під скептичними поглядами Сови і Феї Хван покидає кімнату.

Через декілька днів Мінхо вже сам може ходити по дому, без допомоги Хьонджіна. Поцілунки на ніч стали маленькою традицією, а дві подружки робили ставки, як швидко вони перейдуть до поцілунків у губи. Хван завжди балакав, а Лі слухав. Але за весь час, він не запитав про поранення, і як Хо їх отримав. З одного боку юнак був вдячний за це, а з іншого трошки тривожився.

- Чому не питаєш, про мої рани? - неочікувано перериває Джіна, коли той захоплено розповідає про енну болячку, яку допоміг вилікувати.

- А ти відповіш, якщо я запитаю? - Мінхо мовчить, а юнак хмикає, - От бачиш і я про те ж, - він вже готовий йти, та Лі спокійно починає говорити.

- Це дуже дурна історія насправді... Я сам пішов у ліс по ягоди, а там була зграя вовків. Як ти розумієш їх було більше, і бігали вони швидше ніж я, тому в той момент я вже попрощався з життям, а далі ти знаєш... - під кінець розповіді його голос ледь чутно.

- Ти молодець, що вижив...

- Дякую, що врятував, - піднімає куточки губ, а Хьонджін звичним жестом торкається вустами лоба, забираючи собі турботи хлопця та йде до себе.

А прокидається від удару в груди. Перша думка, що на нього напали, тому Хван збирає магію між пальцями. Та розплющивши очі здивовано завмирає.