16. Дівочник-1

А як українською «девичник»? Дівич-вечір!

Так ось… Розпочинаю нову рубрику.

Карантин-дівочий-простір, або Дівочник.

Ми тут поговоримо про все! З усіма, кому цікаво!

Хлопців запрошую до бесіди, оскільки ми без вас не зможемо пояснити собі багато незрозумілих речей!
То я так жартую… Яка там рубрика? Завтра нову розпочну, а про цю забуду… Кажуть, щоб я собаку з притулку взяла… І вам не шкода песика? Йому там краще. Його не бояться….

Ось. Тут таке… Тут тепер є час на спогади… І вони лізуть і лізуть із минулого разом із своїми минулими тараканами (таргани — то тваринки, а таракани — то те, що в голові. Не те, що педикульоз… а  те, що в думках) І жодним дихлофосом їх не витруїш! Бо вони мутують і розповсюджуються! Наразі — через цей текст…

Таракани минулі із теперішніми знайомляться і досвідом один з одним діляться… І у такий собі «епус» — тобто одночасно епос i опус — виливаються… А шо? У кожного своє хобі.

Я абсолютно упевнена, що у кожної з давно дорослих дівчат було безліч таких історій. І мені завжди було цікаво в них занурюватись.

Вам батьки (чи матері… чи сусіди, чи подруги, чи тітоньки, чи подруги тітоньок, чи бабусі…) приводили хлопців? Чи, може, хлопцям — дівчат? Ну, щоб поближче познайомитись, придивитись… Бо ж…

Ти вже така доросла! Тобі потрібен хтось серйозний! А цей — з такої родини! Там така мама! І вони тебе так люблять… І т.д.
 

В мене є одна подруга — привіт, якщо ти зараз це читаєш! Не бійся! Я тебе не назву! Я сволота, але не до такої ж міри… О! І ти зараз не прийдеш, аби мене побити… Тому можна скористатись карантинчиком для розбазікування таємниці!

Так от… Вона колись мала нагоду придивитися для своєї сусідки-однолітки Наталки хлопця… Бо ж… Моя подруга вже давно заміжня, а та на то все споглядає і… Ну… Чого споглядати, коли можна так само обрости родиною? 

Наталка майже щоденно сідала на кухні у моєї подруги, щоб потеревенити за життя, поки та готувала вечерю своєму чоловікові — звичайному водієві, якого покохала колись давно і не уявляла свого життя без нього…

Анжелці (ой… все… проговорилася…) здавалося, що то й у всіх інших повинно бути так само! А Наталкині сумні погляди бентежили її щасливу душу і займали думки… І почала вона придивлятись до чоловікових друзів, що час від часу попадалися їй на очі, бо чоловік Анжелку свою любив і всюди за собою, куди тільки можна возив: по роботі, і не по роботі, а просто — погуляти разом, поспілкуватися, поїсти морозива та побазікати з друзями.

І Анжелка почала розпитувати: котрий з них одружений, котрий любить випивати, котрий жіночкам повз себе даремно пройти не дозволить… І серед усіх більш-менш прийнятних цілеспрямована і наполеглива, як і в усьому і завжди, хазяйновита Анжелка видивилася Володьку, бо він також їй здався хазяйновитим і на вигляд більш інтелігентним, ніж рудий, але завжди веселий і голосний чоловік самої Анжелки…