13. Книга Андруховича

Сашко Кучерявий. Пушкін — так ми звали його у студенстві. Бо він тоді, й справді, був схожий — смуглявий, худий, кучерявий, елегантніше за інших одягнений, із бакенбардами і майже завжди з напіввідсутнім через певний ступінь тверезості поглядом... Такий собі... ходячий портрет.

16 червня 2015 року ми випадково зустрілися у Чинадіївському замку Сент-Міклош.

— Ти тут працюєш? — без прелюдій спитала я.

— Я що, схожий на людину, котра працює?! — нещиро здивувався Сашко. — Я — волонтер!

— О! «Волонтер» він!!! Ти себе у дзеркало бачив? — від колишнього «Пушкіна» залишилася одна смаглявість... Ані стрункості, ані «портретності», ані бакенбардів... Його можна було прийняти як за адвоката, так і за бандита...

— А ти що? — так, ніби не було двадцятирічної перерви у спілкуванні, спитав мене колишній однокурсник...

— А у мене все добре. Ось — мої діти... — Я приїхала у замок із дітьми на вечірню екскурсію зі смолоскипами.

— І скільки їх у тебе? — байдужим голосом поцікавився він...

— Троє.

— Троє? І від скількох чоловіків? — він говорив голосно в залі, заповненому людьми під час фуршету... Гості почали з цікавістю розглядати мене разом із дітьми... Це не особливо бентежило, але трохи бадьорило... Цю зустріч однозначно сумною не назвеш!

— Від одного.

— Від одного???! Та ти що!! Пам'ятаючи твій темперамент, у тебе вже мало бути п'ятеро дітей від п'ятьох чоловіків, а у тебе троє — від одного? Дивно! 

Все. Публіка повністю відволіклася від історії і пройнялася сучасністю...

То він так мені відомстився за дзеркало! 1:1...

І почалось. Ми спочатку не могли ніяк наговоритись, потім були інші замкові події — концерти, презентації, зустрічі... Він міг зателефонувати вночі з приводу своїх філософських роздумів чи любовних переживань... А одного разу попросив допомогти скласти короткого, але правильного листа... до Юрія Андруховича...

— Розумієш, я хочу його запросити до нас у замок, аби саме він відкрив 19 грудня в Сент-Міклоші бібліотеку! Уявляєш, як це буде цікаво! Найкращий український письменник сучасності особисто відкриває у нас бібліотеку!!! — Сашко аж очі заплющив від задоволення...

«Вічно ти собі щось вигадаєш!» — зверхньо і недовірливо подумала я тоді, але...
Після декількох варіантів ми нарешті відправили листа найкращому українському письменникові і заспокоїлися... Бо ніхто не сподівався на відповідь... 

Про можливість спілкування з Юрієм Андруховичем електронною поштою Сашко розповідав мені вже давно, після того, як зайшов до якогось банку і там у фойе випадково побачив видатного письменника. Тут. У Мукачеві!

Мені б особисто не вистачило нахабства ось так запросто підійти до відомої людини і причепитися з розмовою... напевно... Але Сашко — не я! Він причепився і отримав візитівку! І носився з нею! І вихвалявся усім... і я йому заздрила... І Йосип Бартош — господар Чинадіївського замку — радо прийняв ідею про запрошення Юрія Андруховича для відкриття бібліотеки...

Але сталося непередбачуване!!! Юрій Андрухович Сашкові відповів!!! Дуже коротко і ввічливо...

Відмовив, оскільки, саме у цей день був запрошений до Києва... Нас це не засмутило, бо ми, й справді, не сподівалися ні на яку реакцію взагалі! А тут цілих декілька речень!!! Правда, там в останньому говорилось, що, можливо, вдасться перенести дату київської зустрічі, але... Ніхто з нас не звернув на це серйозної уваги! Спочатку... Бо через півгодини прийшов іще один лист: «Зустріч перенесено. Я буду!»

Боже! Що тут почалось! Сашко роздрукував переписку і побіг до Йосипа. Я перелякалася — що ж тепер буде? Як його приймати? Я не мала поняття!

Досвідчений в цих питаннях Бартош спокійно порадив спитати у Андруховича, що вимагається з нас для організації його приїзду... 

Ми спитали. І він відповів! І приїхав!!! І подарував цілу полицю своїх видань різними мовами! Відкрив бібліотеку! І провів свій творчий вечір! І всі, хто ніколи його не читав, почали відтоді читати Юрія Андруховича, бо побачили його особисто і це нікого не відштовхнуло... Навпаки! 

А ще, завдяки цій дивовижній зустрічі ми вперше побачили ще одну видатну постать... Андрій Любка з Ужгорода був запрошений Андруховичем у якості ведучого... І ми почали читати і цього автора! 

Того дня в Сент-Міклоші святкували не лишень відкриття бібліотеки. Публіка зібралася на концерт, присвячений Дню святого Миколая десь за години дві до тріумфальної появи видатної письменницької братії... І певна кількість «попередніх» глядачів залишилася у залі під час відкриття бібліотеки, під час лекції про поетесу Кату Сідонію, iм'ям якої назвали книгосховище, а також і під час творчого вечора, який Юрій Андрухович вів спільно з Андрієм Любкою... 

Серед цих «попередніх» була бабуся. З милицями... Лекцію про Кату Сідонію вона мирно проспала. Прокинулася на лекції Юрія Андруховича. Вона побачила у мене в руках книгу, яку Андрухович подарував бібліотеці, попросила подивитися і спитала: 

— Це ви мені подарували?.. — Вона, навіть, не спитала... А повідомила... Як це вміють на вигляд беззахисні літні люди... Яким не зручно ні в чому відмовляти... Але які дуже чітко це усвідомлюють і надто часто цим користуються... Я постійно думаю, як такі бабусі в юності ставилися до подібних літніх людей?