12. Зайва порція

Циганівці... Літній оздоровчий табір для школярів «Трембіта». Незабутні речі відбувалися там!

Приблизно 1997 рік. Заїхали діти. Виявилося, що у найстарших — у першому загоні — найбільша кількість відпочиваючих — 58! Вихователі досвідчені і креативні, але... взялися за голову! Це ж яка відповідальність! А територія там — дай боже! Їх ведуть парами від корпусів до їдальні — ті, що зайшли першими, вже поїли і виходять, а останні — ще, навіть, не зайшли!!! 

Перевірено списки. Накрито столи. Вишикували дітей, пояснюємо, що до чого... Все зійшлося! Сіли їсти — одна порція зайва! Ну... Буває, подумали ми... Може, кухня прорахувалася і видала випадково на одну людину більше... Або у нас нумерація у списку збилася... Хто зна? 

Почали перевіряти! Порахували путівки, перевірили нумерацію, перевірили кухню, відділили дівчат від хлопців у списку і порахували окремо!!! Розклали їх усіх по алфавіту!! Знову вишикували!! Знову порахували. перевірили за новим перевіреним списком. Усе зійшлося. На вечерю прийшли — одна порція зайва. Знову!!!

Не знаю, у кого як... Але у мене особисто протягом перших трьох днів всі діти здаються... майже однаковими! У них одне обличчя... З часом я їх починаю потихенькі відрізняти одне від одного і деяких пам'ятаю дотепер... Але у мене такої кількості у загоні ніколи не було! Максимум — 30... А тут — 58! Майже удвічі більше!

Сніданок. Третій день. Знову вишикували після підйому дітей — крізь сльози невиспаних від намагань вирішити нарешті цю загадку вихователів — перекличка зі списком!!! Все зійшлося! Зайшли у їдальню... Одного не вистачає... 

З'ясували під вечір: не вистачає хлопчика. Зробили перекличку уже в самій їдальні... 

Він ховався в кущах перед їдальнею і виходив звідти, коли бачив, що всі направляються до корпусів... І йому було дуже соромно в цьому зізнатися... Оскільки в перший день після недомашньої, до якої звик його організм, їжі у нього розболівся живіт і він після цього ховався, щоб його не сварили...

Вихователька зхудла і зблідла, дивилася на нього здивованими від повного непорозуміння очами: «Та ніхто тебе не сваритиме... Просто три дні я думала, що я геть дурна!!!»

Загубити дитину — то не жарти! Але губити її «пунктирно»... То щось клінічне... Сміялися усі!

Отака історія. Може, хтось прочитає і згадає... із наших.