11. Минтай

Згадували сьогодні... Дивні речі відбуваються з нами завжди, та ми не завжди навіть із часом здатні їх зрозуміти...

Радянська епоха відрізнялася від сучасної відсутністю переліку товарів загального вжитку на полицях магазинів... Зате було багато консервованої риби! Коштували копійки, а минтай у томатному соусі.... дотепер у мене викликає смачні спогали...

1984 рік. Напевно...

Село Завидово радо приймає зграю піонерів з міста — табір праці і відпочинку... З ранку — польові роботи, щовечора — дискотека! Вчителі за нами слідкують, місцеві куховарки — спостерігають, а нам — батьки залишили якісь гроші...

А у місцевому сільмазі... отих консервів... Ну... Купили собі ми з подругами, набрали хліба з їдальні і під вечірнє гупання дискотеки тихенько «заточили» минтай... у томатному соусі! Ой, який був добрий!

Та на ранок підійнявся такий гвалт!!! Люди божі!!! Виявляється, місцевим куховаркам місцеві продавчині доповіли, що ці бліді діточки з міста недоїдають, бо оптом скуповують консерви!!!

Невдоволена несправедливими доріканнями кухня зі скандалом, як то вміють якісно робити досвідчені сільські поважаючі себе куховарки, звернулася до керівництва табору... І нам категорично заборонили їсти що-небудь повз їдальні...

Ага! А у нас іще три консерви! Ми сховалися в кущах і їмо... коли стемніло... Ми вважали, що ми вдало сховалися... Нас чомусь знайшли дуже швидко і деяким не дали навіть дожувати відкушену їжу... Розлютилися...

На ранок була страшна інквізиція: нас трьох нещасних шанувальниць минтая в томатному соусі напхали тією кукурудзяною кашею, як отих гусей... перед тим, як забити... Марині добре, бо вона вже тоді вміла сама собі викликати блювотний рефлекс і їй було легше... потім. А ми ходили півдня з обличчями святих мучениць...

Але увечорі... знову їли чергову консерву — і зАто, тобто «на зло, щоб знали», як у нас на Закарпатті кажуть в таких випадках!!! А потім наш табір обікрали і про нашу рибу усі забули, бо відволіклися на дещо більш суттєвіше!

І отак воно завжди... Щось собі зробиш, як воно вже вийде... І вічно виходить, що комусь це заважає і він з тебе не злізає... певний час, поки не станеться щось більш суттєве.