4. Лежачий герой

Є у Ганни Полєтаєвої такий собі вірш, де йдеться про те, що її лірична героїня просить намалювати таку казку, у якій, крім усього там різного, ще й героєм стає той, хто убити не зуміє…

Так ось!

Ну що… Дожились ми до великих часів, панове!

Кожен, мужньо і терпляче, крізь сльози і піт праведний свій, хто не встає із дивана — рятує свій клан, державу і світ! І тут не до сентиментів… Не вийшов з хати? Ти — герой! І тільки ворожа шантрапа по вулицях вештається і у стада збирається… Чим наражає на небезпеку себе і рідних своїх.

Слава продавленому диванові!

У кого найпродавленіший, той і найгероїчніший!

Не про себе зараз дбати потрібно! Не про повітрячко з сонечком, не про прогулянки чи застілля, не про курорти! А про душу свою, на яку в разі чого прийдеться державі нашій багатостраждальній апарат витрачати, забираючи його від когось, хто, можливо, більш достойний, більш потребуючий! Або ще… ти, може й не помітиш, бо ти неуважний і невихований! — як дихнеш на когось, яко дракон вірусодихаючий, а той вже так легко не здихається… І живи потім з гріхом своїм…

Ні… Не відмолишся, якщо зліз із дивана!

Сиди! Тихо сиди. І не репетуй. В цьому світі нічого легко не дається! Герої усіх часів мали докладати якихось неймовірних зусиль. Це завжди так було. А тобі чого це має бути просто? Боки болять? Пролежні натираються? Мозолі на вухах від подушок? Терпи!!!

Гречка, борошно і сіль формують збільшення власної самоповаги тільки, якщо збільшується і сама форма, у якій вона виникає! Кількість напрацьованих мозолями диванними кілограмів доповнюється вагомістю потужної гордості за викований, не зважаючи ні на що, роками сталево-диванний характер!

За майбутнє, панове!

Будьмо!