9

Дочекавшись, коли сонце підніметься, і повністю відпочивши від ранкової пробіжки, Діна з Еммою покинули своє укриття і вирушили шукати способи повернення додому.

Зважаючи на все що вони бачили, вони покинули місто, бо будинків по краях дороги майже не було. А ті, що їм зустрічалися, були покинутими. Здавалося, цю частину міста майже ніхто не відвідував крім машин, що іноді проїжджали на великій швидкості. І можна було тільки дивуватися прокладеному вздовж дороги тротуару, яким неспішно йшли дівчата.

– Здається, попереду наш шлях обривається, – Емма приклала долоню до обличчя і вдивилася в далечінь. – Попереду якийсь пагорб. І я не бачу там стежки. А йти дорогою небезпечно.

– Таке відчуття, що ми ніколи по горам не ходили, – закотила очі Діна. – Не бійся! Переліземо через цей пагорб і далі підемо.

На подив, пагорб виявився набагато далі, ніж здавався. І дівчата помітно втомилися, доки дійшли до нього. Ще й хмари набігли, натякаючи, що незабаром піде дощ. Хотілося десь сховатися від цього незнайомого світу, відпочити та поїсти.

– Там попереду печера! – Діна вказала у бік початку пагорба. – Давай там трохи відпочинемо. Зовсім не хочеться залишатись під дощем тут.

Вона прискорила темп та підійшла до досить великого проходу, кінця якого не було видно. З глибин печери віяло вогкістю та вологою. Але це зупинило її.

– Тут чиїсь сліди, – насторожилася Емма, яка увійшла ззаду. – Звичайно, я теж не фанатка дощу, але боюсь, що нас тут можуть з'їсти.

– Чи мало хто і коли їх залишив? – Діна пішла вглиб печери. – Може, їм більше років, аніж нашій біологичці, якій уже вся школа натякає на пенсію?

– Не подобаються вони мені, – Емма ще раз похмуро подивилася на дивну знахідку, але вирушила за подругою. – Мені здається, їх залишила якась величезна тварина. Скоріш за все, ведмідь. Адже тигри та леви в такому кліматі не житимуть. А ти як думаєш?

– Я думаю, що нам треба придумати, де роздобути їжі, – Діна різко зупинилася, через що подруга мало не врізалася в неї. – Інакше я скоро сама тебе з'їм.

– На відміну від тебе, мене екскурсія глибокими печерами в незнайомій місцевості абсолютно не веселить, – вона подивилася з докором на подругу і підштовхнула її в плече. – Там далі немає жодного джерела світла, а мій телефон розрядився. Давай посидимо тут, дочекаємось, коли хмари підуть, і вийдемо назовні. Мені тут зовсім не подобається. Ще й пахне погано.

– Визнаю, аромати тут вражаючі, – Діна зробила кілька кроків назад і сіла навпочіпки. – Якщо хочеш, можемо тут посидіти. Мені й самій трохи страшно. Але ця ситуація не дає мені спокою. І мені хочеться хоч щось робити, аби якнайшвидше опинитися вдома. Я, звичайно, люблю подорожі та пригоди. Але не настільки.

Емма задоволено кивнула, знайшла якийсь камінь і вмостилася на ньому. Видно було, що вона трималася з останніх сил. Але все ж таки дівчина мовчки терпіла всі незручності. І навіть намагалася посміхатися, коли зустрічалася з Діною поглядами.

Незабаром у Діни затекли ноги, тому вона вирішила трохи розім'ятися та пройтися. Дівчина підійшла до стіни, вкритої пилом, і почала очищати її.

– Дивись, Еммо, тут малюнок схожий на людину, – гукнула вона подругу і вказала на малюнок, що з'явився. – Художник, звичайно, талантом не володів, але зрозуміти, що він хотів намалювати, можна.

– І що він хотів зобразити? – Емма підвелася, щоб розглянути знахідку. – Таке відчуття, що це малювала зовсім маленька дитина. У мене подібне мистецтво із чотирьох років залишилося.

 – Я не експерт з малюнків, – Діна Тонова знизала плечима і почала очищати стіну, демонструючи нові картинки. – Але, гадаю, вирізати на стіні картини непросто. До речі, а чоловічок не один.

– І він із друзями тікає від якогось звіра, – Емма ткнула пальцем у свою знахідку. – Думаю, це натяк, що нам тут не варто сидіти.

– Хочеш у мокрій куртці цілий день гуляти, – Діна кивнула на вхід печери, де була величезна калюжа. – Давай краще продовжимо вивчати стіну. Здається, митець мав на меті використати тут кожен сантиметр.

 – А тут планети Земля начебто, – подруга вказала на протилежну стіну.

 – Де? – Діна відразу виявилася поруч.

 – Дивися, спочатку намальована одна Земля, потім люди, стрілка та знову Земля. Це ніби політали, наліталися і повернулися?

– Або полетіли і приземлилися в іншому місці, – Діна розглядала малюнок.

Те, що перший кружечок був їхньою рідною планетою, можна було не сумніватися. Всі континенти були намальовані так само, як і на картах у кабінеті географії. А ось на другому колі континенти було розставлено інакше. А над ним була вибита римська двійка.