7

Не уявляючи, що робити далі, Діна вирушила в душ і ввімкнула його на повну потужність. Гарячі краплі приємно обпалили шкіру, яка так потребувала чистоти, і дівчина, розкривши набір для ванни, почала змивати з себе весь бруд, що накопичився за цей незвичайний день.

З голови не виходив цей дивний тунель. Як він з'явився і куди їх перемістив, її фантазія не могла уявити. Тому, продумуючи, як можна дізнатися час і як за ніч висушити одяг, вона покрила себе ароматною піною і, наспівуючи популярну пісню, постаралася відволіктися від складних думок.

– Ти там була хвилин сорок! – невдоволено зустріла її біля дверей Емма. – Чим ти там займалася?

– Прала одяг, – Діна продемонструвала у своїх руках мокру білизну. – Піду дізнаюся, де її можна висушити.

– Як хочеш, – невдоволено відповіла Емма і стрибнула у ванну кімнату.

Вважаючи, що не час заспокоювати подругу, Діна підійшла до стійки працівника готелю і звернулася до вже знайомого чоловіка зі своїм проханням. Той здивувався, що вона не скористалася їхньою пральнею, і провів її до кімнати, де за півгодини все висохло.

Радіючи приємній свіжості, і відчуваючи збентеження через їх підступний план, Діна вирушила в номер, обіцяючи собі сплатити все до копійки цьому чудовому закладу, коли повернеться додому.

– Я дізналася котра зараз година! – повідомила Емма, як тільки подруга увійшла в номер. – Зараз майже одинадцята ночі. У нас ще є час виспатися перед нашою втечею.

– Почуваю себе гидко через наші плани, – Діна підвела голову над подушкою. – Постав будильник раніше, щоб все встигнути, і лягай спати. Завтра важкий день.

І хоч вона сама розпорядилася про швидкий відбій, заснути довго їй не виходило. Вона розглядала цей дивний золотий браслет, який не вдавалося зняти, і думала про це місце.

Сон не наступав. А в голові з’явилась ідея, яку вона поспішила здійснити.

Для цього вона вдягла халат, захопила телефон подруги і вирушила до холу.

– Якісь проблеми? – усміхнувся їй Ніколас. – Якщо хочеш пити, у їдальні стоїть апарат із напоями.

– Це чудова ідея, – кивнула Діна. – Але спочатку я хочу ще раз подивитись ваші буклети. Мені сподобався ваш готель. Хочу подивитись, які ще є номери.

– Як бажаєш, – чоловік простяг їй знайомі картки і зайнявся своїми справами.

А Діна, склавши їх у акуратний стос, вирушила до апарату з напоями, де набрала собі склянку соку і вмостилася за найближчим столиком.

Вона сподівалася знайти серед цих фотографій інформацію про сам готель та його розташування.

І серед різноманітних номерів та страв у їдальні вона знайшла його фотографію. Називався він "Втрачений фенікс" і розташовувався в місті Прентлі, про яке Діна ніколи не чула. За написом можна було зрозуміти, що це десь у Золотому графстві. Але про нього дівчина також нічого не знала.

Вона зберегла цю інформацію в телефоні, допила сік з невідомим смаком і, залишивши фотографії на стійці реєстрації, вирушила до свого номеру, де Емма мирно спала.

На цей раз дівчині вдалося заснути. Але будильник продзвенів зарано, і довелося підвестися, шкодуючи, що вона зовсім не виспалася.

Не встигла вона усвідомити, де знаходиться телефон, що видає веселу мелодію, як стукіт у стіну сповістив про те, що будильник розбудив сусідів.

– Які чутливі! – пробурчала Емма, потягаючись на ліжку, та відключаючи дзвінок. – Сподіваюся, вони нам не завадять піти звідси тихо.

– Сподіваюся, вони заснуть, поки ми зберемося, – Діна підвелася і поквапилась до ванної кімнати, яка була за кілька дверей від їхнього номера.

Дівчата швидко зібралися, відчинили вікно та озирнулися. Хоч це був перший поверх, вікно було досить високо і стрибати з такої відстані їм не хотілося.