Роздуми Хелени. У неї в гостях

Розділ 18

  Роздуми Хелени, у неї в гостях  

Наступного дня Зоряна від'їжджала. Вся сім'я проводжала її аж до зупинки, крім дідуся, звичайно. Хоч він ще тримався молодцем, але далеко йти вже не наважувався. 

– Ви знаєте, - почала Зоряна, - у нас там коїться щось дивне. Коли біля річки повертаємо у село, то починається дорога з двома перехрестями. Якщо дивитися зверху - вона схожа на могильний хрест. Чомусь ліворуч від дороги відбуваються аварії, нещасні випадки зі смертями або травмами. В основному, це діти, молоді чоловіки. Дівчат до 18 років збиває машина або мотоцикл, травми тазу або ніг.

Чому ж це відбувається? Чи не пов’язано якось з поміщиками? Адже саме зліва знаходився маєток і їхнє кладовище. Але люди достеменно не пам'ятають, чи було воно там. Хочу запитати у Хелени, дочки поміщика. Вона з радістю розповість. 

– Дізнавайся, а потім нам розкажеш, - уважно вислухавши дівчину промовила Орися.

Зоряна повернулася в село. Сходила на роботу, все прекрасно, але роздуми не давали спокою.  

…Камінь-постамент з могили Хелен зберігся. І виявляється, що одна сім'я умудрилася його використати в будівництві своїх господарських прибудов. Говорили люди їм, що не можна з кладовища нічого додому тягти – не послухали.

І ось селяни стали помічати вночі якісь тіні, чути якісь звуки. 

«Це мертві почали бунтувати», - говорили люди. Ходили духи кругом того будинку, через живих умовляли, хоч на нове кладовище плиту відвезти. Господиня цього каменя у снах почала їм приходити, тлумачити, що за взяте у мертвих, треба віддавати своє. Відмахувалися, як від мухи.

Не задумалися й тоді, як  господар потрапив у реанімацію. Врятували.                       

У дружини ноги відібрало – знову операція. Справилися. Син потрапляє в лікарню – операція. 

А мертвецьке майно вже не повернеш – цементом залите. Може, й повернули б, а, може, так і не повірили ні в сни, ні розповідям односельців.

І забрали мерці молодого господаря – інфаркт. 

…Не раз чули розповіді, що пам’ятники на могилі міняли, а старі додому приносили, ще й у кладовочку складали. А кожну ніч мерці приходили за своїми речами. Щоб все заспокоїлося, віднесли могильні плити на кладовище. Все й припинилося…

“Ох ця звичка: лізти туди, куди не просять. Чому трапляються ці нещасні випадки? Та ще на місці поміщицького маєтку. Може, все-таки тут кладовище?  

Люди здавна цікавилися тим, що не могли пояснити. Так виникали міфи, легенди. І у цьому селі уже все поросло легендами, - роздумувала кожного вечора Зоряна, лягаючи спати. - Треба поговорити з Хеленою. Як вона все це пояснить. Адже говорила, що вони не мстять. Краще, мабуть, зустрітися у сні. Прийди, Хелено, треба поговорити”.

                                              *** 

 І вона прийшла. Уві сні.

– Ти кликала? - Запитала поміщицька дочка.

– Кликала, - відповіла дівчина, навіть не здивувавшись її появі. - У нас говорять, що ви помстилися сім’ї за те, що вони забрали додому твій могильний камінь. 

– Ні. Ми хотіли застерегти. Нічого не можна брати із цвинтаря, з могил. Є правило: товар за товар. І не ми його вигадали. Якщо ти щось береш, то повинен щось віддати. А що – це визначають вищі сили: своє життя, життя рідних, здоров'я… Не можна брати чуже, не заплативши за нього. От і платять. Є духи, які хочуть зла, та частіше вони приходять, щоб попередити, допомогти, застерегти. Не завжди духи-привиди бувають поганими. Тільки не можна їх злити. Якщо до них ставитися з повагою, то вони й допомагатимуть.

  Я знаю, що тебе цікавить, чому так багато нещасних випадків трапляються останнім часом на цьому невеличкому клаптику землі.

– Ходять слухи, що це ви хочете помститися за зруйноване кладовище.

– Ми знаємо. Мене послали розібратися і довести нашу непричетність до нещасних випадків. І я зрозуміла, що зможу це зробити тільки з твоєю допомогою.  

– З чого почнемо? - з готовністю запитала Зоряна.

– Найкраще, мабуть, брати кожен випадок окремо і спробувати пояснити, чому він стався, - запропонувала Хелена.

– Давай почнемо з того, коли на будівництві травмувало чоловіка. Розповідають, що воно велося на старому кладовищі. Нібито ще маленькими теперішні бабусі бачили там надгробні плити. Ніхто не знає, де воно закінчувалося. Значить, знову ви вирішили помститися.

– Ми говорили вже з тобою про це. Коли рили котлован знаходили якісь скелети, кістки? - питала Хелена.

– Нічого не чула, - задумалася Зоряна.

– А ділянка під будівництвом чималенька. І ніяких залишків поховання не було. За що ж ми повинні мститися? Як ти поясниш те, що сталося? – почала дівчина-привид.

– Мабуть, не дотримувалися правил безпеки, погано прикріплена вагонетка, чоловік знаходився в недозволеному місці.

– Я поговорила зі своїми, довелося навіть зустрітися з матір’ю потерпілого. 

Виявляється, вона, будучи живою, споювала чоловіків. За це вищі сили зробили пияком її сина. Він був розумним, але через пияцтво позбувся роботи. Так йому дали шанс задуматися над своєю поведінкою. Він не покаявся: все продавав з дому, брав у сусідів, що погано лежало.. йому у бійці зламали руку – нове попередження. Не зрозумів. Випадок на будівництві – це останнє попередження. Але висновків так і не зробив. Він деградує. Це був його останній шанс. Жити залишилося недовго. І ми тут ні до чого. Він сам обрав такий шлях. Доля його попереджала.

                                                  Черепник  

– Ще один випадок. «Жив у гуртожитку молодий чоловік. Високий, білявий, стрункий, кучерявий. Та тільки мучив його сильний головний біль. Не раз вішався, мати встигала врятувати. Розповідала, що травму він одержав, тому й болі нестерпні. І так йому не мед було, а тут духів почав бачити. Адже гуртожиток стояв на кладовищі. Ходять до нього, набридають. Ясно, що до добра це не приведе. Болі повторювалися, а, коли хотів їх позбавитися, мерці допомогли повіситися. А духи  радіють, та нову жертву шукають», - так  говорять люди. Чоловік повісився, і знову ж звинувачують вас.