Зоряна розповідає почуті історії

РОЗДІЛ 17

                      У Чаклунівку. Зоряна розповідає історії.

 Продовження про кульгаву кішку

Після цієї історії люди почали згадувати й інші. Зоряна все запам’ятовувала. Їй було дуже цікаво, хотілося розповісти своїм. На вихідних вона поїхала у Чаклунівку.

І дідусь, і Семен, і Орися дуже зраділи дівчині.

Коли настав вечір, всі, крім Семена, зібралися послухати Зоряну, якій нетерпілося поділитися враженнями від почутого і побаченого. 

Семен же порався по господарству. Він давно вже займався розведенням фазанів і нікому не довіряв їх годувати, боявся, що повтікають. Орися віддала пір’їну, яка допомагала розуміти мову птахів. І чоловік, прислухаючись до їхньої розмови, розумів, що вони хочуть. Йому подобалося спостерігати за цими красивими птахами. Чоловік уже знав про них все: як доглядати за малятами, як і чим годувати. Навіть навчив їх поїдати колорадських жуків.

Найменша його донечка, Марися, одного разу поцупила це перо, а потім розповідала, що самці-фазани їй повідали: вони мають красиве вбрання і швидко бігають, щоб відволікати ворогів від своєї сім'ї. Викликають вогонь на себе, їх часто вбивають мисливці. Самочка своїм нарядом зливається зі степовою травою, і тому її не видно на гнізді. Коли ж пташенята вилуплюються, то вона вчить їх маскуватися. 

Дівчина так пишалася своїми знаннями по догляду за ними, що батькові прийшлося виділити їй сім'ю фазанів. За це вона була вдячна і зранку довечора не відходила від них.                                 

– Як ти там? Як прийняли? Як проводиш вільний час? - засипала питаннями Орися.

– Прийняли прекрасно. Люди чудові, а скільки там містики!! Дідусю, - звернулася вона до Степана, - я знаю своє вміння! 

– І що ж ти можеш?

– Я уві сні потрапляю в минуле і спостерігаю за тим, що було багато років тому. А ще спілкуюся з привидами. Так я познайомилася з дочкою поміщиків, що заснували хутір, вона розповіла про своїх рідних і обіцяла, що ми ще зустрінемося, повідала історію дівчини, яку я добре знаю. Кожне село має свої секрети, свої історії. А там їх скільки!! - ніяк не могла зупинитися Зоряна.

– Колись були відьми, а зараз і без них містики вистачає, - зітхнув Семен.

– Ївга, мабуть, була останньою відьмою, - з сумом промовила Орися, згадуючи свої польоти і подорожі з нею.

– Можливо, - погодився Степан.

– Дідусю, пам'ятаєш, ти мені розказував про кульгаву кішку? Є продовження.

– А мені цю історію Семен розповідав, - згадала Орися.

– Я теж хочу послухати продовження, - приєднався до них брат, упоравшись зі своїми улюбленцями.

– У нас в селі..- почала дівчина

– У нас? - засміявся Семен.

– У тому селі, де я тепер працюю, - виправилася Зоряна, - жила дочка Панька Ганна. Вона мала чотирьох синів. Троє схожі на матір, а найменший, Єгор, на діда Панька. Кажуть, якщо схожий на когось, то значить перебрав на себе його карму. Нагадаю, якщо забули, Панько з братом покалічили руку відьмі, а та помстилася. Так от:

Коли Єгор служив у арміїї, до нього підійшла циганка, запропонувала погадати, він тільки посміявся. І тоді та сказала: «І здоровий ти, і красивий, а, як тільки виповниться тридцять років, тебе заріжуть, у рідному селі». 

Це запало хлопцеві в душу. Він випивав, курив з друзями травку. Коли мати просила опам'ятатися, то відмахувався: “Всерівно скоро помирати”. Але про це ніхто не знав, допоки не виповнилося йому тридцять.

А до цього він встиг двічі одружитися.

  У день першого весілля були похорони Єгорового сусіда, який, між іншим, помер на попередніх похоронах. Уже це було неприємно. 

Щоб не зустрітися з сумною процесією, весільний кортеж поїхав об’їзною дорогою. І все-таки їм судилося зустрітися на перехресті. 

Молоді жили недовго. Він пив, ліз у всякі сварки. Якщо у селі хтось побився, то Єгор був там, без нього не обходилося. Народився син. А він не зупинився. Пив, бив дружину. Вона не витримала і пішла від нього. Вдруге одружився, але дружина не могла терпіти пияцтва, загулів і поїхала до батьків. У другому шлюбі теж народився син, назвали Єгором. Обидва хлопці дуже схожі на батька.

У них в роду всі співали: бабуся, мати, брати, племінник.  І тільки він це зробив справою свого короткого життя.

Єгор закінчив училище культури і мистецтва, у народі училище називали “кульок”. 

Добре співав, грав на гітарі. Тоді у селі був свій ВІА. Вони грали на концертах, на танцях. За кілька днів після дня народження, на танцях, хлопець запрошував дівчат на свої похорони, показував нові туфлі і просив, щоб у них його поховали. Розповідав про циганку. Йому радили поїхати з села, але він сказав: «Все рівно уб’ють, то хоч у своєму селі». Ніхто серйозно не сприймав його слова, згадали тільки після смерті.

  Пророкування збулося.

Було свято. Ще до концерту у Д/к з ним почало щось коїтися. Здавалося, що він обкурений, чи п’яний. Коли ВІА виконував пісню, хлопець повернувся до товаришів і щось сказав. Ті, що сиділи в перших рядах, почули: “Я не бачу нот, - хоч вони стояли перед ним, -

 все пливе перед очима”. Хто сидів далі, нічого не чув і не звернув уваги.

  Після концерту молодь пішла у лісок до річки святкувати. Там Єгор залицявся до приїжджої жіночки Рити-Маргарити. ЇЇ цивільний чоловік Андрій зробив йому зауваження, та той не звернув уваги.

 Характер був, як у діда. (Їхній рід здавна славився задеркуватим  характером). Побився та й забув.

 Чоловік зі злістю сказав, що вб’є його. Єгор весь день пив. А вже о п’ятій вечора прийшов до Рити та Андрія додому, ніби нічого й не сталося.

Та господар все пам’ятав, а Єгор продовжував його принижувати і залицятися до Маргарити. Це ще більше збісило, і Андрій схопився за ножа. Гість не встиг нічого й зрозуміти як одержав удар у серце. Ще здивовано ступив кілька кроків і впав мертвий.