Зоряна дізнається про свій рід

Розділ 14                      

  Зоряна дізнається про свій рід

Ішов час. Зоряна потроху звикала до нового життя. Серце у неї відтаяло, стала говіркою. Їй подобалися рідні: і дідусь Степан, який попервах дивився на неї і плакав, і Семен, який робив усе, щоб їхня Зіронька відчула, що потрапила додому, і Орися, яка стала їй подругою. 

Дівчина зовсім не знала своїх батьків. Розповідали, що мама залишила її у родильному будинку. Зоряна не ображалася. Їй часто снилося, що якась жінка приходила вночі, сідала біля неї на ліжко, гладила ніжно по голівці, зітхала і плакала. І дівчинка відчувала, що це мама, тільки не розуміла, чому вона плаче. А, коли їх на річку водили, то русалку бачила. Та ховалася, а як нікого поблизу не було, сідала на камінь, спостерігала за Зоряною і знову плакала. 

Може, мама? Дівчинка боялася до неї підійти, щоб не сполохати і щоб інші її не побачили.

Вона відчувала, знала, що мама у неї добра, а значить, не могла вчинити інакше.

– Орисю, розкажи мені про маму, я так нічого і не знаю, - просила не раз дівчинка, коли вони були наодинці.

– Семен тобі розкаже краще, він же знає набагато більше ніж я, - відповідала та. 

І говорила так не тому, що не хотіла розповідати, а тому, що сама мало знала. Та й чоловік краще зможе донести до сестрички. 

А тій дуже хотілося знати більше про сім'ю, чого її не забирали так довго, де мама, тато? Чому не з ними?

Семен сам не знав з чого почати, тому зволікав.

– Згодом ти про все дізнаєшся. Розповідати довго, - відмовляв він.  

– Ну, хоч трохи, - просила дівчинка. 

                                                               ****

І одного разу, коли всі справи були зроблені, брат здався.

– Мама закінчила інститут і за направленням поїхала в Закарпаття. Працювала там вчителькою молодших класів. Тоді ще був живий батько дідуся Степана, дід Олекса. Мама жила у нього. Дідусь був старий, але тримався. Всі його поважали і любили, а, значить, любили і маму. А учні-малята від неї не відходили. Після уроків вона водила їх у ліс, розповідала їм про дерева, рослини, гриби. А вони їй розказували про всяку лісову нечисть, яка жила в Карпатах. Там з пелюшок діти знають і про мавок, і про бісиць, про щезника.

– Зачекай, якщо вони ходили у ліс, то обов'язково повинні були розповідати мамі про лісовика, - перебила сестричка.

– А ти що про нього знаєш? - посміхаючись, запитав чоловік.

– Я знаю, що він оберігає ліс, але не знаю, не зовсім розумію, чому його називають то лісовиком, то лісником, - трохи заплуталася у своїх роздумах дівчина.

Семен обійняв сестричку і пояснив:

- І лісовик, і лісник оберігає ліс. Лісовик – істота добра, рідко відповідає на зло людини злом. Це дух лісу, його господар. А лісник - це людина, яка садить, доглядає, вирощує рослини, охороняє ліс і ввірене йому майно, слідкує, щоб не вирубували дерева, щоб сіно косили і худобу випасали у дозволених місцях.

Є ще лісничий він керує всіма роботами в лісництві, відповідає за стан та охорону лісів.

– А лісовик на кого схожий?

– Говорять, що він схожий на людину, але у нього немає тіні. В Лісовика, як і в людей, є і жінка, є і діти. Його дружину називають Лісунка. Якщо у них немає своїх дітей, вона краде чужих, а саме тих, яких проклинають рідні. Дитина, яка побувала в Лісовика, вміє ворожити, - сказавши це Семен засміявся.

 Зоряна уважно слухала і запам͐ятовувала, потім спитала:

– Чому ти смієшся?

– Та от думаю, наша Орися вміє на картах ворожити, може, вона теж у лісовика побувала?

Дружина жартома стукнула чоловіка по плечу:

– Поговори мені ще.

– Як надумаю їхати у ліс, розкажеш про нього більше, - тоном, що не терпів заперечень сказала дівчина. - А мама бачила ту нечисть? - серйозно запитала дитина.

– Мама уважно слухала, але мало вірила. І не знала, що жити їй доведеться з чортом, - сумно промовив Семен.

– Чому з чортом? - злякалася Зоряна.

– Батько наш був гірший за бісяку, - пояснив брат.

Дівчина ненадовго замовкла. Не сподобався їй чорт. Вона трохи змінила тему:

– А дідусь Олекса теж був учителем? - поцікавилася.

– Він був мольфаром, а, може, знахарем, бо, щоб лікувати людей, використовував замовляння та трави. 

– А хто такі мольфари? - одночасно запитали Орися і Зоряна.

– Точно ніхто не знає. Одні говорять, що це старовіри, інші, що це кельти, цигани з Італії. Хтось із них називав себе волхвами.

– От про волхвів дещо чула. Наскільки мені відомо, волхви - це мудреці, віщуни, служителі язичницького культу, знахарі. І, думаю, ваш прадід був волхвом-знахарем, адже він лікував, знався на травах, - висловивши припущення, додала Орися.

– А я ще чула, що мольфари - злі, а знахарі - добрі, - промовила Зоряна. - Вдумайтеся в слова: знахар - знає, отже, добрий. А моль-фар, щось чорне, незрозуміле, здається навіть волохате. Якщо слово таке, то як же людина може бути доброю?

– Та ти у нас філософ, - засміявся Семен.

– Дідусь Степан - знахар, травник. Дід Олекса - волхв, знахар, віщун. А я їхня онука! - зраділа Зоряна. - Що ж Я можу? - задумалася.

– Колись дізнаємося. Ти ще про нашу прабабусю не чула, - усміхнувся брат.

– Потім. Я освою одержану інформацію, тоді буду готова сприймати нову. Але вже зараз знаю, що буду вчителькою, як мама. Хоча про неї ти, майже, нічого не розповів. Але не молодших класів. Не хочу я з малечею возитися, - вислухавши все вирішила дівчинка.

– Кажу ж, тобі ще багато про що доведеться дізнатися. Інформацію треба подавати послідовно, - пояснював брат.

– А все-таки, чому мама мене покинула? - запитала Зорянка, а на очі навернулися сльози.

– Наш батько був деспот. Він, мабуть, і себе не любив, не кажучи про нас. Мама відправляла мене часто до знайомих, на сусідню вулицю, щоб не бачив, як він з неї знущається. Я був малий, тому не знав, що мама була вагітною. Мабуть, вона нікому не говорила, бо боялася батька. Він дізнався у день пологів. Відвіз у лікарню і наказав тебе залишити. У мами, очевидно, не було ні сил, ні здоров'я. А ще вона боялася за тебе. Я, як завжди, був у знайомих. Він забрав її, дуже побив, і пішов у ліс. Мабуть, думав, що убив, і вирішив там сховатися, - ділився тим, що дізнався від русалки, хлопець. -  Тільки на другий день її знайшли ледве живу, повідомили дідусеві і бабусі. Ті приїхали і забрали мене і маму. Вона була дуже побита, хвора, ще й переживала, що тебе залишила, але нам нічого не казала. Довго не прожила. Втопилася.