Враження від побаченого. Сповідь Русалки

   Розділ 12                              

     Розмова з Семеном

– Семене, а що таке "присвячення"? - запитала Орися. 

– Кожна відьма його проходить, - спокійно відповів він. - Воно відбувається у місці сили, частіше за все це ліс. Молода відьма просить допомоги у землі, духів. А чому тебе зацікавило присвячення?

– Самуель подарував пір’їну і сказав, що це в знак присвячення. З чого він взяв, що я хочу стати відьмою?  - відчувалося, що вона обурена.

– Хто такий Самуель?

– Ївжин наречений.

– Можливо, бабуся подумала, що ти захочеш нею стати, і поділилася з ним, - висунув припущення хлопець.

– А якщо я не хочу? - не могла заспокоїтися дівчина.      

Семен посміхнувся.

– Відьмою частіше народжуються, наслідуючи силу від родича, - пояснив він.

– У мене в роду були знахарі, у минулому житті. Але й тоді мені ніхто нічого не передавав. І відьми вже відійшли в небуття. Мені досить того, що можу, - намагаючись стримати роздратованість продовжувала Орися. 

– Заспокойся, - усміхався Семен. - Не хочеш - не будеш.

– А ти відьмак? - поцікавилася дівчина.

– Мабуть ні, хоча, як ти вже знаєш, і Ївга, і її бабуся були відьмами, - відповів хлопець. - Мені теж ніхто нічого не передавав. Я, як і дідусь, знаюся на травах. У них розбиралася і мама. А перетворюватися у когось, робити капості - це не моє. 

– А що ти ще можеш, крім того, що лікуєш травами? - продовжувала розпитувати Орися, потроху заспокоюючись.

– Я не лікую, але можу. А ще можу долю передбачати, трохи. Майбутнє  інколи бачу. Коли своє, коли й інших. Але це не може бути на замовлення. Як тобі про щось говорять сни, так і я раптово можу побачити якісь знаки, картинки. Треба тільки правильно їх розтлумачити. Що не розумію - дідусь підкаже, - розповідав Семен.

– А він відьмак? - невгавала дівчина.

– Ні, я вже говорив: він травник, знахар, іноді бачить майбутнє. Для того, щоб передбачати, треба бути психологом, уміти спостерігати, аналізувати. Дідусь це вміє. 

– Отже, я не буду відьмою? - заспокоїлася Орися.

– Відьма від слова "відати", а не чаклувати. Я, як і ти, знаю більше за інших, і своїми знаннями оберігаю, - уважно подивившись на неї, сказав хлопець. - Кожна людина сама вирішує, що їй робити зі своїми вміннями. Не важливо, чи будеш проходити присвячення чи ні, вміння бачити віщі сни і містичних істот не втратиш. Зустрівшись зі мною, ти вже закріпила свій дар. Ми - деталі одного великого механізму, який працює.

- Мені страшно.

- Чому? Я ж поряд і вже нікуди не дінусь. У цьому житті ми будемо разом. Це я точно знаю, — посміхнувся хлопець. - Ми допомагатимемо одне одному; якщо треба, якщо зможемо, то й іншим.

- Я не готова.

- До чого?

- Допомагати іншим, - розмірковуючи, сказала Орися.

- Це ж не значить, що ми всім, кого зустрічатимемо, будемо говорити, що на них чекає, чи біля будинку стоятимуть черги, щоб погадали. Ми просто житимемо. Ларисі потрібна була твоя допомога, ти підказала. Карти тобі сказали про чоловіка, коли я запитав. А більше нічого не треба, - все ще заспокоював Семен.

- Якщо ти бачиш майбутнє, то чому просив кинути карти на зниклого чоловіка? - поцікавилася подруга.

- Я ж говорив, що на замовлення бачити не можу, а в цьому випадку хотів перевірити, чи співпаде моє видіння з тим, що скажуть карти. Я бачив річку, очерет, залізну колію, як у нього стався напад. Бачив, як кілька хлопців знайшли його через деякий час і викликали швидку й міліцію. Не зрозумів тільки, куди саме його відвезли. Я все записав і віддав дідусеві, щоб співставити, коли знайдуть, - задовольнив її цікавість Семен.

- Карти сказали приблизно теж саме, - промовила Орися.

- І з розповідей вийшло, що ми мали рацію.

- Я раніше не вірила, коли читала, що люди пам'ятають своє минуле життя, а тепер, коли згадала своє, здається, що знала тебе завжди. Тільки треба до цього звикнути, - розмірковувала дівчина.

- Звикнемо, у нас ще є час. А зараз хочеш послухати історію? - запропонував товариш.

- Хочу.

- Тоді слухай.

 - Колись давно, - таємничим тоном почав Семен. - Жила на світі дівчина, яка бачила віщі сни. У неї у роду не було ні відьом, ні гадалок, нікому було підказати. Рідні скептично ставилися до її розповідей. Називали її Вангою, сміючись, звісно. Одного разу наснилося їй, що сестра її старша в яму з чимось коричневим впала, а вибратися звідти не може, тоне. Жижа тіло покриває, один ніс залишився, і дівчина уві сні схопила її за той ніс і витягла. Молода відьма довго міркувала, до чого таке могло наснитися, а сестра останнім часом дуже вагу набрала. Вже в маршрутці місце уступали, думали що вагітна, а в тієї навіть хлопця не було. Дівчина заставила її звернутися до лікарні, хоч та почувала себе чудово. Лікар казав, ще б місяць - поховали б, а так пройшла обстеження, підлікувалася.

- До чого ти це розповів?

- До того, що поміч буває різною і своїм даром нехтувати не треба. Сила вона у простих, часом непомітних речах, — пояснив Семен.— Те, що для інших надприродне, для тебе норма, тому боятися не треба. Хтось володіє силою постійно, а комусь допомогають янголи-охоронці однаразово. Недавно на краю села дядько Дмитро вночі почув, як гавкає його собака. Він не дуже хотів вставати, але вона так гучно гавкала, що той вирішив вийти перевірити, чи все гаразд. Тим паче, що хазяйство в нього велике, може, хто заліз. Одягнувся, вийшов надвір, а там нікого немає і вже, озираючись на всі боки згадав, що собака його два дні тому здохла від старості. Наступної миті дах в його хаті обвалився, та ще й у тій спальні, де він спав. Дядько Дмитро звичайна людина, яку врятував хтось чи щось. Напевно, не все на цьому світі встиг зробити, якщо залишили тут.

- Напевне, - з цікавістю слухаючи Семена, погодилась Орися.