Незвідане. Нове знайомство або місячні птахи

РОЗДІЛ 11

Незвідане. Нове знайомство або місячні птахи

Орися часто зустрічалася з Семеном, в основному біля моря: доля долею, але в цьому житті побачення ніхто не відміняв.

Ївга то зникала кудись, то знову з’являлася в Орисі. Дівчина звикала до такого життя нової і незвичайної подруги.

- Настрій у мене чомусь поганий. Може, сходимо куди – небудь, Ївго? - спитала вона, коли жінка з'явилася у неї наступного разу.

- Пішли до моря. Сьогодні місячно, - запропонувала Ївга.

- Видно, хоч голки збирай, - посміхнулася дівчина. - Глянь, місячна доріжка!

Дівчата взялися за руки і пішли по золотавій стежці. Потім їх  підхопив вітерець, і вони вже попливли доріжкою до самого місяця.

– Напевно, кожній людині уготована доля. У кожної дівчини є суджений, - заговорила Орися.

– Так, але не всі знають, його це доля, чи ні. Ти більше ніж просто друга половинка Семена, ти його сила і його слабкість. Вам у всіх світах судилося бути разом. У минулому щось пішло не так. Поодинці ви будете нещасними, або звичайними людьми, а разом - пара з надздібностями. Раніше ти помічала в собі можливість бачити привидів? Чи спілкуватися з потойсвітнім?

– Я вірила, що зможу і бачити, і спілкуватися, але боялася, - промовила Орися, - зважилася лише на викликання духів.

– То інше. Ви проводили обряди. А поряд з Семеном твоя сила прокинулася. Мій зять одразу признав в тобі свою, — посміхнулася Івга. - Розповідав, що ти цікавишся містикою, тобі сняться віщі сни, ти бачиш видіння.

– Але я не відьма. Я не хочу бути відьмою. Треба робити людям добро, брати силу від Бога. Немає у мене покликання служити людям відьомством. Крім того, що бачу інколи віщі сни, ще можу гадати на картах. І то бабуся говорила, що цього не треба робити. Особливо чужим і за гроші.

Знову опинилися біля чарівної річки.

- Трохи далі є джерельце, воно виконує бажання, зцілює від недуг. А скільки птахів!. Живуть тут кроншнепи, маленький ходулочник, шилодзьобка або чоботар, стрепет. Як у нас. І всі вони не прості. Кожен наділений якоюсь магічною силою.

-  Мені скоро треба повертатися в місто. Робота чекає, - сумно згадала дівчина.

- Ти знайшла те, за чим сюди приїхала. Залишилося лише прийняти.

- Так, я знайшла Семена, - посміхнулася Орися. - Але не знаю як наше життя складеться далі. Він виріс тут, а я не можу все кинути і залишитися.

- Все стане на свої місця, не хвилюйся. Давай у цій річці скупаємося, вона настрій підніме.                                                                  

 Орися подивилася на прозору воду. На дні світилися камінчики.

- А мій камінчик кудись зник, - згадала вона.

- Він виконав свою місію і розчинився у повітрі.

 Дівчина увійшла в річку. Вода була тепла, приємна. Орися пірнула і попливла під водою. Назустріч мчали зграйки золотих рибок, на дні відпочивали якісь істоти. Панцирі схожі на камінці червоно-золотистого кольору, овальні очі піднімалися над їх тільцем і крутилися на 180 градусів. Вони здивовано переглядалися: ніколи ніхто з них не бачив таких гостей у своїх володіннях. А Орися насолоджувалася підводними картинами. Тут були красиві водорості: червоні, зелені, сріблясті, золотисті. На них сиділи різні маленькі річкові жителі. І всі спостерігали за  нею. Настрій піднявся.

Коли дівчина вийшла з води, то побачила, що птахи обступили Ївгу і розмовляють з нею. Вони розповідали про життя біля річки, про свої сімʹї, про красу природи.

Це були не звичайні птахи, а чарівні. Кроншнепи, а, можливо, тільки віддалено схожі на них птахи, подарували кожній по пір’їнці, щоб Ївга з Орисею повернулися додому без проблем.

Наші Кроншнепи великі та середнього розміру птахи з довгим дзьобом. Дзьоб тонкий, сильно загнутий донизу. Забарвлення пір'я однотонне, з дрібними плямочками, спина сіра або бурувата. Черево біле, боки білі з темними плямами. Хвіст з поперечними смугами.

 Ці ж – маленькі, сантиметрів 20, з довгим дзьобом, загнутим донизу. А от забарвлення більше схоже на пір’я  Жар- птиці. Тільки хвіст такий же за формою, як і у наших, але жовто-червоно-оранжевий.

 А ще Шилодзьобки подарували Ївзі золоте яйце, а кроншнепи - Орисі. Раптом нізвідки з'явився ще один птах. Він граціозно  походжав біля річки, а потім почав наближатися до них. Це був великий вінценосний журавель. Птах підходив до дівчат, і, здавалося, усміхався. Він був таким поважним, що Орися, мимоволі, замилувалася ним. Дівчина так захопилася, що не побачила, як зникла Ївга. Зате зауважила собі, що птахів двоє. Красень розпростав крила, ніби хотів обійняти подругу.

Обоє зраділи зустрічі.

Поки Орися розглядала птахів, шукала поглядом Ївгу, знову пропустила той момент, коли з’явилися люди. Це була Ївга і якийсь чоловік з короною на голові.

- Знайомся, це – Самуель. Він тут живе. Там далі - його замок. А це – Орися, - звернулася Ївга тепер уже до Самуеля.

- Доброго дня. Я радий знайомству. Ми давно знайомі з Ївгою. Вже не раз я пропонував їй руку і серце, але вона відмовчувалася. Сьогодні дала згоду бути моєю дружиною, - радів чоловік.

- Орисю, я залишаюся тут. Приходь у гості, коли забажаєш. А зараз тобі пора повертатися. Пір’їнки у тебе є, візьми ще яйце. Сама зрозумієш, що з ним робити, - повідомила Ївга.

- У мене ж є, - заперечила дівчина.

- Бери. Вони обидва тобі стануть у пригоді, - заспокоїла відьма.

- А це, - обізвався Самуель і дістав пір'їнку з корони журавля, - тобі подарунок в знак твого присвячення. Потреш її і розумітимеш мову будь-якої пташини. Колись згодиться.

Орися не до кінця зрозуміла, про яке присвячення йде мова, але з радістю прийняла подарунок від нового друга.

Всі тепло попрощалися і провели дівчину до місячної доріжки, яка стала набагато світлішою.

Вона потерла пір'їнку, яку подарували місячні кроншнепи, як прозвала їх Орися, і опинилася на березі моря.