Подорож у минуле

РОЗДІЛ 10

Подорож у минуле

Вони зайшли у відьмину халупу. Тут було тихо і похмуро. Хоча у великій хаті було чотири вікна, у які заглядало сонце, все ж було чомусь моторошно, як і вперше, коли Орися переступила поріг мазанки.

- Через це дзеркало можна потрапити в минуле. За все життя я користувалася ним тільки кілька разів. Один раз, коли треба було довідатися, хто після війни вбив дочку і матір.

- Ми все побачимо, чи зможемо самі туди потрапити?

- А це вже як захочемо. Я трохи призабула закляття, тому не можу сказати, в якому часі і в якому місці ми опинимося.

 Ївга стала на коліна, щось пробубніла, потім встала, покрутилася на одній нозі, зупинилася, закрила очі простягла руки до дзеркала.

Орися дивилася то на відьму, то на дзеркало. Ось воно ніби задиміло. Чи то дим, чи то туман з’явився не тільки в ньому, але й у кімнаті.

Потім на місці дзеркала з’явилися двері. А замість молодої дівчини біля неї стояла старезна баба, яка схопила її і потягла до дверей.

-  Ївго! Що з тобою.?

- Я поміняла уявну молодість на можливість потрапити в минуле. Це на деякий час.

Перед ними була величезна зала старовинного палацу. Підлога викладена блискучою плиткою. Над головою висіло кілька люстр, у яких світилася сила силенна свічок. Було красиво і тихо.

Вони пройшли по залі, помилувалися колонами, оксамитовими портьєрами і підійшли до східців. Як і в будь-якому замку чи палаці, тут висіли портрети господарів. Орися почала уважно придивлятися до них і раптом заговорила: “ Це бабуся Лукреція, це дід Данило, прабабуся Ярина, прадід Гаріхтей, баба Хотина і дід Микола, їхні діти: Юрек, Філона..

- Звідки ти їх знаєш? – здивовано запитала Ївга.

Тепер вже Орися схопила її за руку і потягла за собою.

- Куди ти?

-Ти не розумієш, - радісно і задоволено говорила дівчина. Це мій дім, ходімо.                                                    Не встигли вони піднятися східцями, як у залі заметушилися люди. Почулися звуки скрипки, віолончелі.

- Сьогодні бал, Ївго! Ходи сюди! -  вигукувала дівчина.

Вони зайшли у невелику кімнату. Орися відчинила шафу. Там висіли різні сукні. Дівчина одягла бузкову, розпустила волосся, воно золотавими хвилями впало на плечі. Тут же було різне взуття. Орися вибрала туфлі, які пасували до сукні. Потім провела рукою по стіні і з’явився тайничок. Дівчина дістала невеличку скриньку і відкрила її. Там було діамантове кольє і діадема.

Ївга зачудовано дивилася на Орисю, яка все це приміряла.

Музика лунала все гучніше.

- Ївго! Ходімо на бал! - забувши хто вона, де вона знаходиться, збуджено прошепотіла дівчина і знову схопила подругу за руку.

-  Схаменися, нам туди не можна.

Але та вже нікого не слухала.

Вони знову були в залі. Тут з’явилося багато гостей. Одні танцювали, другі розмовляли, треті приголублювали келихи. За метр від стіни проходила через весь зал чорна смуга. Вона відділяла гостей від Ївги та Орисі.

-  Нам не можна переходити смугу. Поки ми тут, нас ніхто не бачить.

- У залі зʹявився красивий юнак. Він не танцював. Його обличчя було заклопотане. Хлопець підходив то до однієї, то до іншої групи людей. Він когось шукав.

- Андрій, - прошепотіла Орися, не спускаючи очей з юнака. – Андрію, - голосніше покликала дівчина.

І хлопець, ніби почувши її, підвів голову. Їх очі зустрілися. І через стіну століть вони побачили одне одного.

-  Дарино, - прошепотів він і пішов до Орисі.

Не звертаючи уваги на застереження Ївги, вона пішла йому назустріч.

-  Андрію ..

- Дарино, де ти була?  Я скрізь тебе шукав…                    

Юнак підійшов до Орися і взяв за руку. Вони стояли, дивилися одне на одного і не могли надивитися.

А за чорною смугою Ївга спостерігала за ними. Вона мало що розуміла. Єдиним її бажанням було повернутися у свою мазанку, розбити дзеркало і ніколи не намагатися  потрапити в минуле. Ївга хотіла показати Орисі палац, де жив пан- чаклун, бали, які він давав на честь своїх дружин. Але заговор підзабула, і потрапили не в Ївжине минуле, а в Орисине.

Орися танцювала зі своїм нареченим. Ніхто не звертав на них уваги.

- Андрію, ти віриш в те, що душа живе після смерті людини?  А потім через десятки, а то й сотні літ знову вселяється в когось? І якщо зараз ми кохаємо одне одного, то в наступному житті повториться теж саме. Часто навіть душі батьків і дітей у майбутньому переселяються так,  щоб діти народжувалися у тих же батьків. І, якщо вони робили помилки в минулому, то у майбутньому є можливість ці помилки виправити.

- Дарино, ти забула, що кілька років тому  в центрі села, на вогнищі спалили відьму? Якщо ти ще комусь будеш таке говорити – тебе неправильно зрозуміють.

Ївга не чула про що вони говорили. Їй не було місця в їхньому минулому. Але цей юнак їй когось нагадував. Високий, стрункий, зеленоокий, з русявим волоссям Звідки ж вона його знає? Орися назвала його Андрієм. Він почув її, вона чула, що сказав він, хоч їх розділяло століття. Але Ївга не чула нічого.

«Якщо Орися  тут, у минулому, зустріла своє кохання, значить, цей юнак повинен бути і у сучасному житті. Він її суджений. І, якщо вони ще не зустрілися, то обов’язково зустрінуться. Та ще й я його десь бачила», - роздумувала Ївга.

Музика стихла. Танцюючі розійшлися. Андрій провів  дівчину на вільне місце.

-  Скільки ж ми не бачилися? Куди ти зникла?

- Тобі знайшли наречену, а мене відправили подалі.  Моя сестра була улюбленицею сімʹї, її забаганка – закон для рідні.

- А мені сказали, що ти, мабуть, втекла з кимось, покинувши мене. Я одружився з твоєю сестрою, але завжди пам’ятав про тебе.

Дівчина так захопилася, що забула про все на світі. І тільки зараз відчула, як щось обпікає  долоню. Орися побачила місячний камінець, міцно затиснутий у кулаці. Він нагадував про те, що треба повертатися. Як же вона про нього забула, адже взяла з собою, не думаючи, що він стане у пригоді. Просто послухала Ївгу.