Таємниця Ївжиного роду

РОЗДІЛ 9

Таємниця Ївжиного роду.

Знайомство

Дні йшли за днями. Орися продовжувала малювати. Нічого в неї не виходило. Як то кажуть хист є, але натхнення не йде.

Та одного разу її щось потягнуло до мольберта. Не задумуючись, почала малювати жінку, яку бачила на морі в першу ніч.

Вона була точно така ж, але стояла в саду, недалеко від виноградника. Її  біле прозоре плаття виділялося на зеленому фоні. Дівчина сама здивувалася тому, що вийшло.

Орися роздивлялася свою роботу: то відходила подалі, то підходила ближче. Жінка  була, як жива. Сама не вірила, що таке змогла намалювати.

Раз їй здалося, що та підморгнула і посміхнулася. Орися сама з себе посміялася: і привидиться ж таке.

Картина була закінчена, дівчина готувала собі перекусити.

Щоб не займати всі кімнати, Орися поселилася у великій* хаті. Тут вона і малювала, і спала, і на електроплиті готувала їсти. Тут же було, де приймати гостей, які іноді приходили.         

Раптом дівчина відчула чиюсь присутність. Вона спочатку завмерла, а  потім повільно почала обертатися.

Позаду стояла жінка і усміхалася. Орися глянула на картину, там був тільки виноградник, а також небо, сад. Жінка, яку вона намалювала, ожила. Дівчина потерла очі, чи не ввижається їй?

– Не бійся, давно хотіла з тобою познайомитися. На місячній доріжці була привидом, кішка теж не розмовляє. А після того, як ти мене намалювала, можу жити, як усі. Так сталося, що не могла останнім часом бути людиною… Я – Ївга, - представилася незнайомка.

– Так, я здогадалася, - трохи запинаючись, відказала дівчина.

–Ти вже знаєш про мене дещо. Я не хотіла переймати бабусин дар. Але її душа не могла заспокоїтися, поки хтось не продовжить ремесло. Бабуся робила багато поганого, я намагаюся бути доброю. Не дивуйся, що я молода. Тепер можу бути якою хочу, - далі розповідала жінка з картини.

– Я вражена. Стільки загадок навколо Вас, - заворожено дивилася на гостю господиня, до кінця не вірячи, що все насправді.

– Я весь час спостерігала за своєю хатиною, і тому знаю, що більшість моїх трав, настоїв, мастил стоять там, де  їх залишила. Якщо до хати підходив той, хто мені не подобався, я його відлякувала, - продовжила Ївга.

 Орисі  їсти перехотілося. Гостя розповідала про себе, про село..

– А, скажіть, що це за історія про клад? - запитала Орися.

– Старий Степан розповідав? - усміхнулася відьма.

– Ні, Семен, - заперечила дівчина.

– Хороший хлопець. Це мій правнук, - приголомшила вона Орисю.  

Велика хата* - Хатою також називають окреме приміщення, кімнату в сільському будинку, здебільшого в ній приймали гостей.

Відьмак

- Я чула, що ви охороняєте клад свого коханця, хотілося б почути більше, - все ще перебуваючи під враженням новини, промовила дівчина. 

- Жив тут колись багатий пан. Старий- старий. Недалеко стояв його маєток, мав  млин-вітряк. А сам він був чаклуном, - почала свою розповідь відьма.

- А є якась різниця між відьмаком і чаклуном? Чи відьмак відає, а чаклун чаклує? - уточнила Орися.

- Хто його знає. Говорять, що чаклун і відьмак, це одне й теж. У нього дві тіні й дві душі, людська і демонічна, - пояснила Ївга.

- Це значить, що він може бути і людиною, і демоном? Він, справді, стає якоюсь нечістю, чи характер міняється? А можна сказати, що відьмак, це відьмин чоловік? - не могла помовчати Орися, все її цікавило.

 - Якщо він не володіє ніяким умінням і дружина у нього відьма, то він просто її чоловік, а не відьмак.

 - А як стають чаклунами? - засипала запитаннями дівчина, радіючи, що хоч одна душа погодилася розповісти їй про те, що так цікавило.

   -Відьми, чаклуни бувають природженими і навченими. Природженими могли бути позашлюбні в четвертому поколінні діти. Природжені чаклуни (відьмаки) - старші над усіма відьмами й відьмаками своєї округи і звуться упирями, - терпляче пояснювала гостя.

- А упирі - це вампіри? - невгавала дівчина.

-. Вампіри тільки п'ють кров, а упирі потім ще й з'їдають плоть, - продовжила жінка.

- О, Боже! А як його позбутися?  Я чула, що треба в серце осиковий кіл забити, або голову відрізати…

- Або посікти на шматки, або спалити на вогнищі з тернового хмизу, - продовжила Ївга.

- А цей, що жив у селі, був вроджений чи навчений, він теж був упирем? - не могла не запитати дівчина.

 Комусь іншому вже набридли б Орисині питання, а Ївга терпляче розповідала, пояснювала:

- Не можу сказати. Не чула, щоб він когось їв. Міг викликати дощ, відгонити град, зливи, направляти хмари туди, куди хотів. Вийде, було, на кручу і крутиться, крутиться…такий вихор піднімається – все знищує на своєму шляху. Міг крізь стіни проходити. Доручення чаклуна виконували чорти, відьми, заставні мерці. Він постійно вигадував їм якусь роботу. Вони насилали на людей хвороби, псували худобу, відбирали в корів молоко, робили закрутки, присушки, перетворювали людей на вовків. Чаклун і сам обертався різними тваринами чи комахами. 

- Все начебто зрозуміло, крім заставних мерців? Це значить, людина помирала , а її тіло хтось віддавав відьмаку у заставу? - не зрозуміла Орися.

- Заставними мерцями були покійники, які померли передчасно: наглою, насильницькою смертю, самогубці, відьми, чаклуни. Їх не приймає земля, і Бог не бере на небо, літають вихором, зчиняють бурі, насилають град, зливи, посуху. З'являються вони і в людській своїй подобі, найчастіше в тих місцях, де загинули або біля могили, вільно пересуваються. Ними керує нечиста сила, - пояснювала Ївга.

- Я не знала, що вони так називаються. Згодна, що відьми, самогубці - це грішники, їх земля не приймає. А чому нечиста сила керує тими, що померли насильницькою смертю, - скоріше себе ніж Ївгу питала Орися. - І ще нагла і насильницька, це одне й теж?