Небажані діти

РОЗДІЛ 8

Небажані діти

Через кілька днів знову навідалися дівчата. Орися малювала вечір на морі. 

– Привіт, Ірисю, – першою підійшла до дівчини Лариса.

Їй чомусь подобалося називати дівчину на свій лад. Орися не була проти, хай буде так.

  На ній був золотий ланцюжок. 

- Знайшовся? - посміхнулася Орися.

- Мама на роботі розповіла, що зникла прикраса і зі злості сказала:" Хай, той, хто взяв, повіситься на ньому". Знаю, що так говорити не можна, але, видно, ці слова передали сусідці. Наступного дня вона прийшла, усміхалася і, сказавши, що пожартувала, віддала ланцюжок. Ніби-то хотіла показати, що не можна такі речі будь-де залишати, бо нечесні вкрадуть і не віддадуть, - розповіла Лариса. 

- Мабуть, злякалася, що прокляття подіє, - сказала Марія.

- Можливо. Її донька, справді, того дня, як зникла прикраса, приходила до нас. А ще:

говорять, що знайшли чоловіка біля залізниці, трапився напад епілепсії, а поряд нікого не було. Фото показали по телевізору, рідні не бачили. А ще через два дні уже їм повідомили, що він у морзі .

– Сумно, що знайшли мертвим, - поспівчувала Орися.

Марійка теж повідомила: 

– Сьогодні Олеська приїхала, все було, як ти й казала: мама з роботи, а сестра з чоловіком у двір. Як це у тебе виходить? 

– Не знаю, сама не розумію, наче хтось показує картинку і говорить замість мене, – відповідала Орися. - А чому ви такі збуджені?

– Уявляєш, у селі знову нещастя, - повідомила вона.

Дівчина полишила малювання і стала уважно слухати. “Село потроху почало відходити від попереднього вбивства, а тут знову щось сталося”.

– Пам’ятаєш Галину? - перебила її Марія.

– Ну звісно, - відповіла дівчина, - ми ж нещадавно бачилися.

– Немає нашої подружки, - заплакала Лариса.

– Галя добре вчилася у школі, потім інститут закінчила, влаштувалася на роботу, - почала розповідати Марія, - була активісткою.

– По ній видно. Мабуть, жодне свято, жодна вечірка без неї не обходилися? - погодилася Орися.

– Вона організувала свій колектив, і поїхали в місто, в театр. Коли поверталися назад, маршрутка з групою людей з Галининої роботи потрапила в аварію. Як уже там було, але вся ліва частина маршрутки була під «Камазом». Шестеро померло відразу, багато травмованих. Загинула і вона, - повідала Марія.

– Який жах, - невірячи промовила Орися. - Тільки ж бачилися.

- А ще чули, перед поїздкою Галя з дівчатами ходила до гадалки. У всіх були наречені і їм хотілося дізнатися про своє майбутнє, - повідомила Олена.

- А як вона гадала? - спитала Лариса.

- І на картах, і по руці. Одній сказала, що скоро вийде заміж, іншій, що це не її хлопець, скоро вона зустріне свою долю, а про цього треба забути, - розповідала дівчина.

- А Галі? Що їй нагадала? - не могли стриматися подружки.

- А Галі розкинула карти і зразу ж зібрала. Потім взяла руку, довго роздивлялася і сказала, що не можна вголос говорити, щоб долю не злякати. Це таємниця. Тільки вона повинна знати. Написала щось на папірці і віддала зі словами: " Повернешся з поїздки, потім прочитаєш".

- І що ж там було написано? - 

- Коли це сталося, дівчата з рідними були у її квартирі. Вже й забули, що до гадалки ходили. На столі лежала ця записка. Галя збиралася прочитати, як повернеться, ділилася Олена.

- І що ж там було? - не терпилося дівчатам.

- Вони розгорнули, а там.. 

- Що??

- "Мертвим не гадаю."

Дівчата були пригнічені і вражені. Вони довго мовчали, обдумуючи почуте. Ніхто не хотів вірити в те, що сталося.  

– Як приїздила останнього разу, то жалілася, що роботи багато, дуже втомилася, - заплакала Марія.

– Батьки страждають, побиваються? - поспівчувала Орися.

– Так, за ніч посивіли, а вони ж нестарі, - поділилася Лариса. Дуже любили її, хоч вона їм і нерідна. Але про це ніколи не говорили, не зважаючи на те, що всі знали.

– Вони взяли її з дитбудинку? - поцікавилася дівчина.

– Та ні, у пологовому.

- Мати залишила? - уточнила Орися

- По селу кілька версій ходило, - додала Марійка.

- Дітям ні про що не говорили. Так ми то там щось почуємо, то в іншому місці, - вставила Лариса.

- У Галинки ніколи не питали. Вдавали, що нічого не знаємо, - перебиваючи одна одну розповідали дівчата.

- Ти говорила, що були якісь версії, як вона потрапила до прийомних батьків, - звернулася Орися до Марії.

- Батько її користувався авторитетом у односельців, а мати була зарозумілою, зверхньо ставилася до односельчан, бо чоловік високу посаду у селі займав, - пояснювала Марія. 

- Злі язики говорили, що він часто на інших поглядав, але у селі коханки не мав, - вставила Лариса. 

- Люди тому говорили, що дружина язиком плескала, - не втрималася Любава, яка весь час тільки слухала і не встрявала в розмову.

-  Не дав їм Бог дітей. А йому дуже хотілося. Потім з'явилася у них донечка. Її назвали Галинкою, - не могла змовчати Лариса.

- То говорили, що це його дитина від молодої коханки, то, що мати-студентка відмовилася, а завідувач лікарні їхній друг. Якби там не було - Галя появилася, а завідувач лікарні став їй хрещеним батьком. Дівчинку доглядали і мати, і бабуся, і дідусь, і батько. Останній говорив підлеглому, у якого була двійня: “Як ви з дружиною справляєтеся, нас четверо з однією справитися не можемо”, - продовжувала Марія.

Односельці бачили, як одного разу дружина принесла дівчинку йому на роботу і кричала: “Забери свою дочку і заспокой. Чому вона весь час оре? Ні дня, ні ночі немає”. Через цей випадок і з'явилася версія, що дитина від коханки, - знову підключилася до розмови Любава.

- Бачила ж, якою красивою та стрункою виросла Галюня, навіть здавалося, що схожа на прийомну матір. І тепер, коли тій говорили, що дочка схожа на неї, то відповідала:  ” А на кого ж їй бути схожою, звісно на маму”.