Дивний сон. Легенда про клад

РОЗДІЛ 3 

Дивний сон. 

Тільки-но вона переступила поріг, як всі страхи зникли, ніби залишилися на вулиці. 

“І що це було? Привид? Але такий симпатичний. Хто вона ця жінка? - міркувала Орися, ходячи по кімнаті. - Що не місячанка це точно. Відьма? А що, може перетворюватися на що захоче, і на кішку. Цікаво, відьми в когось чи щось перетворюються справді, чи застосовують гіпноз? Людина, хай і відьма, може стати кішкою, жабою, гадюкою тільки у казці. Отже, тут діє гіпноз, - зробила висновок Орися. - Навіяла господарям, що бачать жабу, і пішла корову доїти. 

Це пояснює усі відьомські штучки. Говорять же, що “...відьма провела рукою проти часової стрілки і напустила туману на людей, інший чоловік прийшов, та й провів рукою за часовою стрілкою - полуда з очей і спала”. Гіпноз. Точно”.

Орися знайшла для себе пояснення і заспокоїлася. Якщо все логічно пояснити, то вже й не так страшно, а навіть і смішно стає. Всі думають, що жінка відьма, а вона просто прекрасно володіє гіпнозом.  

Привиди, відьми, чорти відійшли на другий план. Настрій покращився. 

Далеко за північ. Пора спати. Вона згадала слова, які повинна сказати, щоб побачити віщий сон. Очі закривалися. Тільки зараз зрозуміла, що значить, “хоч сірники вставляй”. 

Всі зміни, що відбудуться у її житті, вона побачить уві сні. Адже, коли вперше спиш на новому місці, треба обов'язково загадати сон. Він завжди віщий. Це її сон, а не якесь навіювання. Завтра вже знатиме своє майбутнє.

…Їй приснився Сергій, хлопець, з яким нещодавно познайомилася у місті. Він стояв біля  двору і чекав, коли вона вийде. Орися виглядала у прочинені двері і роздумувала: вийти чи ні. Сергій ще довго ждав, а вона так і не вийшла. Зате потім побачила, що хтось стоїть за деревом. Сергій не дочекався і пішов, а до іншого хлопця вона вийшла, хоча обличчя його так і не побачила…Разом вони потрапили у казку: Там були різні чарівні істоти, навіть Місячанка, яку вона бачила сьогодні. Всі ці істоти з'являлися і зникали, ніби це був фільм, а не сон.

Дівчина на мить прокинулася: “Про що думала, те й приснилося, хіба такий повинен бути віщий сон? Не розумію тільки, чому до Сергія не вийшла? Та не дуже й хотілося, я ж його, майже, не знаю. Що приснилося, те приснилося”.

І вона знову заснула. 

…Тепер уже вона на чиємусь дні народження, кругом багато молоді. Всі сміялися, бо Домовичок розповідав про їхнє майбутнє. Біля нього вишикувалася черга з бажаючих. Уві сні дівчина знала, що це її давній друг, але побачила його вперше. “Може, це ми його з подругою викликали? Але тоді він нам не показався?”, - запитувала себе Орися.

- Я й не підозрювала, що ти можеш передбачати. Чому ж мені ніколи не говорив про майбутнє? - ображено звернулася вона до дивного друга.

Він був добрий, ласкавий, мав коричневу кудлату шубку. Зріст сантиметрів сімдесят. Схожий на коалу. 

Загадковий друг стрибнув їй на руки, обхопив лапками за шию, лагідно посміхнувся і сказав:

- Задавай свої питання.

Як і кожну дівчину, Орисю хвилювало одне:

- Я вийду заміж у цьому році? - ніяковіючи запитала вона.

- Так, - посміхнувся Домовичок.

Дівчина тримала його на руках і роздумувала, дивуючись, чому впевнена, що він друг, але не може згадати, коли ж вони зустрічалися. 

Його м՛яка тепла шубка зігрівала, заспокоювала, Орися вірила, що це чудо скаже їй тільки правду.

- За Сергія?— з надією у голосі продовжила питати Орися.

- Ні, - весело відповів давній друг.

Дівчина здивувалася: чому "ні", вони ж, наче, зустрічаються? Чомусь згадався попередній сон, у якому не вийшла до хлопця. “Дивно”.

- За Василя? – назвала вона ім'я ще одного знайомого.

- Ні, - знову засміявся провидець.

Орися обдумувала, хто ще підійде на роль її чоловіка, з ким ще з хлопців вона спілкується.

- За Володю?  (Подруга щойно познайомила її з Володимиром, у якого батько сидів у в’язниці за вбивство дружини. А раптом?).

- Ні, - сердито закричав Домовуша.

- Так я вийду в цьому році заміж? – з розпачем крикнула дівчина.

“Всіх знайомих назвала. Очевидно, когось забула”.

- Так, - знову весело відповів Домовичок.

«За кого?» – ще уві сні роздумувала дівчина і прокинулася. 

«За кого? За кого?… Ясно одне - з Сергієм вона не буде».

Чомусь прикро зовсім не було. Життя мінливе, все, що в ньому стається на краще.

І насниться ж... Орися намагалася проаналізувати свій дивний сон і не помітила, як знову заснула. До ранку спала без сновидінь.  

                                                           Наступного дня

 Коли літнє сонце заглянуло у віконце, то розбудило Орисю. Вона йому посміхнулася, одягла легенький халатик і побігла до моря. Як же чудово було спостерігати за морськими хвилями і блакитним небом. Біленькі баранці вдарялися об берег і знову поверталися у море. Невеличкі хвильки набігали одна  на одну. 

Дівчина милувалася природою, і рими снували у її голові. Вона почала декламувати, перед цим подивившись, чи немає кого поблизу, щоб не почув.

- Це яскраве тепле сонце 

заглядає у віконце.

Хвильки грають у квача,

 тільки без мʹяча. 

Наберу я цю водуʹ,

змию нею всю біду.

“Щось рими втікають”, - засміялася Орися.

Настрій був чудовий.

Вода чиста, прозора. Добре було видно піщане дно, косяки мальків. Міленький прохолодний пісочок знімав утому. З нього хотілося будувати замки, фортеці. Вона навіть спробувала, але швидко зрозуміла, що архітектор з неї ніякий. Тільки й змогла вирити ямку, уявляючи, що це колодязь, і він скоро наповниться водою.

У місті не вистачає такої краси і свіжого повітря. Орисі дуже подобалося тут. Була в цьому селі якась містична атмосфера, що так захоплювала дівчину.