Глава 31. Епілог

З особистих записів Ренара Арно у справі №1027-А

Один вбитий та один важкопоранений – ось результат нашого нічного рейду. Коли ми покидали злощасну квартиру, під під’їздом вже чергувала поліція та машини швидкої. Дивно, що нас всіх не арештували ще тоді. Напевно, втрутився батько, смикаючи за потрібні ниточки. 

На щастя, самі пояснення обійшли мене стороною, оскільки Шатійон я покидав вже у швидкій. Струс мозку, численні забої, перелом ребра та опік правої руки – доволі легкі травми, якщо врахувати, через яку м’ясорубку мені довелось пройти. Гіршим за все було те, що ніхто не помітив величезного скупчення темної енергії над Парижем та пригородами. Можна було тільки уявити, що в той час відбувалось вдома у відьми. Я розумів, що всіх підвів, не впорався зі своїм завданням, і через це мені було зовсім кепсько. Це треба ж було так налажати!

Коли ж, нарешті, темний потік над містом зник, я зітхнув з полегшенням, але паскудний настрій не полишав мене ще кілька днів. Окрім нескінченних звітів, доповідей та зібрань, я постійно думав, як би я, ми, могли вчинити інакше, аби не допустити найгіршого сценарію. Найбільшою помилкою було переоцінювання своїх сил та відсутність будь-якої кооперації з «чарівним спецназом». Впевнений, якби ми не втрутились, вони б таки дотиснули чаклуна.

Наступного ранку я подзвонив мадемуазель Дюбуа, аби переконатись, що з нею все гаразд. Я не очікував, що вона знову захоче зі мною побачитись, і за кілька днів ми зустрілись в невеличкому кафе. Чесно кажучи, я жахливо хвилювався, так боявся побачити там всю її чарівну родину. Мені не хотілось навіть уявляти, наскільки вони люті на «ІГАНА» в цілому та на мене особисто. Хто знає, можливо, після зустрічі з ними я б квакав в чийомусь акваріумі.

По дорозі я купив букет квітів, на мій погляд, найгарніший, який тільки був у магазині. Прийшовши на пів години раніше, я почав нервово чекати. Офіціант, що працював у залі, з усмішкою поглядав на мене. Нарешті, до кафе зайшла мадемуазель Дюбуа.

– Добрий день, - я встав, щоб привітатися з нею, та протягнув їй букет квітів. – Це вам.

– Дуже дякую. Так неочікувано. Вони чудові, - дівчина була щиро здивована, і на її щоках з’явився легкий рум’янець. – Наче я на справжньому побаченні. Хто б міг подумати, месьє Арно, що ви такий джентльмен.

На мить мені стало погано від думки, що буде, якщо мене, дорослого чоловіка, звинуватять у стосунках з неповнолітньою школяркою. Все це було звісно не так, але ситуація так і заохочувала до непорозуміння. При цьому думка про її рідних лякала більше, ніж правосуддя.

– Я хотів би перепросити за те, що, певною мірою, я вас підвів, - видушив я з себе. – Я не знаю, як ще мені спокутати провину.

Я хотів сказати, що вона може попросити що завгодно, і я це виконаю, але стримався. Раптом відьма попросить щось протизаконне або нечуване, як от вбити мого батька, або знищити «ІГАНА» зсередини. Звісно ж, вона не здавалась мені такою жахливою людиною, але повністю довіряти їй я все ще не міг.

– Не винуватьте себе. Не ви одні схибили. По суті, ми всі провалились. Темна Ложа обіграла нас на всіх фронтах, - здавалось, мадемуазель Дюбуа й не думала мене звинувачувати. – Але якщо вам так хочеться вибачитись, то давайте, я як завжди накупую купу солодощів, а ви як завжди все оплатите.

– Як вам буде завгодно. Ви вже знаєте, що трапилось в Шатійоні? – спитав я, поки відьма читала меню.

– Так. Містер Уілан нам пізніше все докладно розповів, - відповіла вона, не підіймаючи на мене очей.

– Уілан. Уілан. Це ж прізвище того темноволосого хлопця, що може перетворюватись на птаха, - пригадав я.

Дівчина на мить застигла, зрозумівши, що мимоволі бовкнула зайвого, але давати задню не стала.

– Так, Джош. Його батько був там присутній. Але я б послухала вашу історію, оскільки ви були першим, хто прибув на місце.

Он воно що, а я все гадав, де ж я бачив його раніше. Той «месник» в чорному, який весь час мені видавався знайомим, був батьком друга відьми. Дивовижна сімейна схожість.

Ми зробили замовлення, і я розповів свою версію подій.

– Зараз я вважаю, що краще б я вас послухав та більше не ліз в цю справу, - щиро зізнався я.

– Якби ви виявили обачливість і відступили, було б ще гірше. Адже саме ви розкрили справжній задум Бауера. Завдяки вам ми змогли врятувати хоча б одне життя, і на одного темного чаклуна стало менше. Тож дякую за вашу впертість. І я чула, що ви втратили товариша. Прийміть мої співчуття, - слова відьми, ні, мадемуазель Дюбуа видались мені щирими.

– Дякую. До речі, один з наших товаришів потрапив під закляття Бауера та був доставлений до лікарні з важкими опіками. Дивовижно, але він одужав буквально за два дні. Не підкажете, як таке може бути?

– Ну, дива трапляються, - лукаво усміхнулась відьма. – Я дивлюсь, що й з вами трапилось подібне диво, - вона доторкнулась до моєї абсолютно здорової руки, через що магія між нами знову увійшла в резонанс. Не варто й говорити, що й інші мої травми також загоїлись з рекордною швидкістю. Вже на другий день я був бадьорий та свіжий, мов той огірок.

– Не варто було витрачати дива на мене. Тим паче на мене, - я машинально відсмикнув руку, що виглядало досить грубо. Мадемуазель Дюбуа знову ж таки не надала цьому жодного значення.