Глава 30. З особистого щоденника Яни Дюбуа-Пендрагон

20.03

Заклинання затріпотіло й з гучним ляском розпалось на складові, вдаривши ударною хвилею мені в обличчя.

– Ай, боляче, - ледве стримуючи сльози, я почала розтирати забиті ніс та чоло.

– Обережніше, небого. Так і без очей залишитись можна, - байдуже прокоментував Дарій. – Ти можеш сьогодні зосередитись чи ні? Заклинання зовсім легеньке. Я опанував його у вісім років.

– Я стараюсь, - глибоко вдихнувши, я зімкнула долоні, а потім стала повільно їх розводити, намагаючись розщепити матерію виміру й утворити невелику просторову кишеню. За ідеєю, це вроджене вміння всіх гіршванів, і все ж це було ой як нелегко. Не дивлячись на те, що інша магія в мене спрацьовувала навіть надто добре, виконати таке легке, за словами дяді, заклинання в мене ніяк не виходило.

– Облиш, небого, навіть чаклуни можуть з цим впоратись, - продовжував Дарій. – Всі чарівні мішки, куди вміщається пів царства, скатертини-самобранки, яйця з цілим королівством всередині, всі вони робляться подібним чином.

– І вважаються вершиною магічного мистецтва. Одиниці можуть це зробити. І те, все більшою частиною закінчується магічними сумками зі збільшеним об’ємом зберігання або розширенням житлового простору в будинку. Ну, особливо талановиті чаклуни можуть створювати зачаровані лабіринти, щоб заплутати ворогів, або викривляють простір. Але яйця з королівством всередині – дитячі казки, - не погодилась я. Звісно добре, що Дарій не принижував мистецтво чаклунів, але у всього є свої межі.

– Не правда, я сам їх бачив в одного знайомого гіршвана, - ображено надув губи дядя.

– Ось. У гіршвана, - підмітила я. – А те, що гіршвану легке діло, для чаклуна – сотні років важкої праці.

– Так, не мудруй. Твоя проблема в тому, що ти не можеш сконцентруватись. Зосередься й уяви, що ти хочеш отримати, - продовжив наказувати Дарій.

В цьому й була проблема. Ну як я могла розслабитись за таких обставин?! Звісно, я сама попросила Дарія навчати мене так, щоб ніхто не дізнався. І не мені скаржитись, що він виконував моє прохання. Річ у тім, як він це робив. Створив паралельний вимір просто у мене в квартирі, затягнув мене туди, а на моє місце всадовив мій фантом. І при цьому ніхто цього не помітив! Просто божевілля якесь! Минулого разу, коли я намагалась непоміченою втекти з дому на зустріч з Графом, мене викрили на раз-два. Зараз же всі вважали, що я просто лягла спати раніше. А я з завмиранням серця чекала, що зараз хто-небудь зазирне до мене в спальню та викриє обман. Нерви мої зашкалювали до межі, тому я не могла зосередитись на уроці.

Моя чергова спроба виявилась провалом. Цього разу хоча б обійшлось без травм. Я приречено подивилась на простір, який створив Дарій. Він в точності відтворював зовнішній вигляд моєї кімнати та знаходився в тих самих координатах, що й оригінал. Це можна було назвати паралельним або дзеркальним виміром. Я перебувала у себе вдома та могла бачити все, що відбувалось у спальні, але контактувати з предметами не могла, наче була безтілесним привидом. Коли я посунула стілець, щоб сісти, виявилось, що я посунула дублікат, а оригінал залишився на місці. Божевілля якесь. Через це в мене виник стійкий дисонанс сприйняття дійсності. Я не знала, де реальність, а де ні. Дарій так і називав це – простір-дублікат. Поки ми в ньому, ми можемо робити, що заманеться, не боячись бути знайденими, й водночас спостерігати за тим, що відбувалось в просторі-оригіналі. 

Тепер Дарій навчав мене, як самостійно створити таке диво. Правда, спочатку він, як і обіцяв, провів мені повний курс «магічного обстеження». Змусивши мене потримати якісь прилади, влити магію в інші, прогнати потік магії через тіло й зробити купи інших маніпуляцій, він записував якісь дані, а потім ретельно їх вивчав, порівнюючи з якимись записами та мугикаючи собі під ніс. Результат виявився невтішним. В мене була важка ступінь атрофії енергетичних меридіанів. Якби торік я не зняла з себе печатку, що мене стримувала, то ще через рік-два не могла б вільно користуватись магією взагалі. Водночас Дарій залишився задоволеним моїм об’ємом сили, сказавши, що він може ще збільшуватись. Хоча резервуари, в яких вся ця сила мала зберігатися, теж були недорозвиненими, і якщо це не виправити найближчим часом, моє тіло могло просто не витримати та зруйнуватись зсередини. Тобто ще трохи, і я дійсно могла перетворитись на вогняний стовп. Така собі перспектива. Поки я панікувала, Дарій навчив мене техніки, яка чимось нагадувала зарядку з елементами йоги, медитації та дихальної гімнастики, яка допоможе привести мої меридіани й резервуари в норму, а також стабілізувати магію. Він сказав, що це тільки перший етап, і надалі техніка ставатиме складнішою. Також він дав мені пігулки, наказавши приймати по одній на день, назвавши їх «ліками для гіршванів-дистрофіків». Я не знала, ображатись мені на нього чи дякувати, але ці ліки мали посилити ефект від тренувань і зміцнити тіло. І вже після цих маніпуляцій ми перейшли безпосередньо до вивчення магії.

– Послухайте, дядю, може, поки зачекаємо з усіма цими заклинаннями, поки моя магія хоч трохи стабілізується? – як на мене, розумна пропозиція.

– Небого, ти не розумієш. Твої чари вибухають саме тому, що силі нема куди подітись, - Дарій ще раз уважно продивився свої записи. – В тебе її на шістдесят відсотків більше, ніж твоє тіло може вмістити та переробити. Аби впоратись з надлишком, тобі просто необхідно користуватись магією, і чим більше, тим краще. В ідеалі до повного знесилення. Таким чином ми повинні понизити об’єм твоєї енергії та підтримувати його на тому рівні, на якому він не шкодитиме тілу. Я планую створити з тобою двійку-трійку високорівнених заклинань, які ти підтримуватимеш протягом всього дня, аби вони поглинали твою магію безперервно. Тож, небого, постарайся.