Глава 26. З особистого щоденника Яни Дюбуа-Пендрагон

18.03

Новий день приніс нову надію. Вперше за довгий час я прокинулась з відчуттям, що світ прекрасний. Сонечко світить, пташки співають, квіточки квітнуть і розливаються п’янкими ароматами, а Жером – просто Жером, без жодних демонічних домішок всередині. Вернер полишив тіло мого друга. Інфернальна потвора, яка вбивала невинних парижан, знищена. Правда головному винуватцю вдалося втекти, але я була впевнена, що чаклуни Еквілібріума на чолі з Радою Старійшин його легко впіймають і скрутять в баранячий ріг. Одним словом, життя налагодилось. Залишалось тільки спровадити ельфів, що гостювали в замку, але то були вже дрібниці.

Цілий день я порхала мов та пташка, тільки що не щебетала від щастя. Жером прийшов до школи наче цілковито здоровий, хоч і трошки виснажений. На питання про самопочуття, поскаржився на дивні сни, та що зовсім не висипався останнім часом. Від нього трохи віяло знайомими чарами. Придивившись магічним зором, я знайшла на його грудях мітку невидиму для звичайного погляду. Проаналізувавши структуру магії, я зрозуміла, що це дядя Дарій поставив на мого друга захист від одержимості. Все, як і обіцяв. Правда Жером дуже зніяковів, що я так довго дивилась на його груди та усміхалась.

Приводів для хвилювання більше не було, і уроки минули навдивовижу легко та приємно. Адріан як зазвичай зустрів мене біля школи, і оскільки тренування в мене сьогодні не було, ми пішли додому. Дорогою ми обговорювали події минулої ночі. Вчора в присутності тата та Агнії він стримався, але зараз сварив мене з піною в роті: за те, що мовчала про те, що Вернер мене шантажував; що не розповіла про Дарія, а до цього потайки зустрічалась з Арно. Можливо, було ще щось, про що я не розповіла? Невже я не довіряю власній родині? Як я тепер взагалі буду це все розгрібати? Все ці коментарі були справедливі, але все одно мене ранили, через що настрій зіпсувався. А пригадавши, як я вчора отримала від тата та Агнії, мені взагалі хотілось вдавитись. І це вони ще не знали всіх подробиць. З хрещеною взагалі вийшло препогано. Вона була не в собі від люті, що я знову використала на ній силу заклинателя драконів, хоч і обіцяла більше цього не робити. Все скінчилось тим, що вона кудись пішла, гучно грюкнувши за собою дверима. Адріан сказав, що коли він йшов мене зустрічати, вона все ще не повернулась. Характер в Агнії крутий та загонистий, але я сподівалась, що до цього часу вона вже охолоне, і я зможу як слід вибачитись. Може, куплю їй якусь коштовну дрібничку на знак примирення. Від золота вона точно не відмовиться. Про те, що Агнія може взагалі не схотіти мене прощати, я не подумала, і тепер сумління мене поїдом їло. Надія була лише на те, що моя хрещена все ж таки перебіситься, і мені не доведеться вирушати в довгу небезпечну подорож, щоб перепросити.

Відчуття провини значно зіпсувало мій піднятий настрій, і все, що відбувалось, більше не здавалось мені таким райдужним як раніше. Вертаючись додому, я щиро сподівалась зустріти там хрещену, але на порозі на мене чекав інший сюрприз, який мене шокував. Перед дверима валялась безформна купа ганчір’я, і я не одразу зрозуміла, що ж це таке, поки вона не почала рухатись. З вороху з’явився довгий гачкуватий ніс, а за ним довгі кістляві пальці. Тихий болісний стогін підтвердив, що перед нами було щось живе. В мене все похололо всередині, коли я впізнала Норба. На хобгобліні просто не було обличчя. Воно все було один суцільний синець. Довга борода була сплутана та просякла загуслою кров’ю. Ніс був зламаний та дивився кудись вбік. Яскравий одяг перетворився на дрантя. Кілька пальців на руках були перебиті. І це тільки поверхневий огляд.

– Святі єдинороги, Норб! Хто зробив таке з тобою? – прошепотіла я, падаючи поряд з ним на коліна, хоча відповідь і так була зрозуміла.

Я обережно взяла хобгобліна на руки та занесла в квартиру. Зростом він був мені до поясу та важив зовсім мало. До того ж я була сильніша за середньостатистичну людину та практично не відчувала ваги коротуна фейрі. Поклавши Норба на диван, я спробувала зняти з нього одяг, щоб оглянути його травми більш детально. Весь цей час він не переставав стогнати.

– Струс мозку, чисельні переломи кінцівок та ребер, відбиті печінка та нирки, розірвана селезінка, забій легені та внутрішня кровотеча в черевній порожнині, - констатував Адріан, одразу продіагностувавши фейрі рентгенівським зором, чи як там цілителі це називають. – Звичайна людина вже давно померла б, а цей хлопець вже почав зцілюватись.

Правильно. Фейрі істоти зовсім іншого плану, ніж люди. Чарівні та ефемерні. Породження чистої магії. Їх так легко не вбити. Можна сказати, вони практично безсмертні. Будь-яке поранення заживає на них зі швидкістю пропорційній силі магії, яка притаманна кожному окремому індивіду. Норб не найсильніший представник чарівного народу на Землі, і його зцілення відбувалось повільно. До того ж в нашу останню та єдину зустріч Меб зізналась мені, що магія фейрі стала тоншою. Через людей чари, що оберігали та живили Чарівну Країну виснажились, і фейрі вже не були такі невразливі. З кожним прожитим століттям вони ставали все більш смертними. І це змушувало мене ще більше хвилюватись за Норба. Хоч Адріан і сказав, що процес зцілення розпочався, але було незрозуміло, скільки він триватиме. Весь цей час хобгоблін страждатиме від страшного болю.

– Допоможи йому, будь ласка. Не обов’язково повністю його лікувати, просто прискор процес. Цього буде достатньо, - попросила я Адріана, краєм свідомості відмічаючи, що Агнія так і не повернулась.

– Буде краще, якщо ти сама це зробиш. Зрештою, ти успадкувала магію фейрі, і Норб зв’язаний з тобою контрактом. Твоя допомога буде ефективнішою, - продовжив Адріан. – Якщо буде необхідно, я підкажу, що робити.