Глава 22. З особистого щоденника Яни Дюбуа-Пендрагон

16.03

Наступний день почався спокійно, що не могло не радувати. Жодних нападів фейрі спозаранку, несподіваних візитів Зари та демонів, що крадуться назирці. Ельфи спокійно відпочивали в Кастле Магус. Лілі була сумирна, мов те ягнятко. Вернер також не висовувався, дозволяючи Жерому поводити себе як зазвичай. Можна було вважати, що я отримала коротку передишку, чи скоріш це було схоже на затишшя перед бурею, особливо якщо згадати, що завтра вночі в мене вдома може відкритися портал до пекла.

Після уроків я попросила Жерома затриматись. Зайшовши в один з уже спорожнілих класів, я щільно зачинила двері та поставила бар’єр від прослуховувань. Врешті, розмова мала бути серйозною.

– Тож про що ти хотіла поговорити? – спитав Жером, помітно нервуючи. Вочевидь, те, що ми зостались з ним наодинці, нітило його не менше за мене. Скоріш за все, демон не брехав, і в хлопця дійсно були до мене почуття, про які я не повинна була знати. Головне, щоб Жером не знав, що я знаю. Інакше, якщо він дізнається, що я знаю… Стоп! Зараз не час для істерик! Розв’язувати цю проблему я буду після всіх інших кар єгипетських, що звалились мені на голову.

– Треба поговорити про нашу справу, містере Вернере, - сказала я, сідаючи за одну з парт.

Вираз обличчя Жерома одразу змінився, став презирливо-зарозумілим. Сам він набрав поважного вигляду, а його аура стала гнітючою. Крізь теплі карі очі на мене холодним поглядом дивився демон.

– І тому така секретність? Хіба ваші друзі на нас не чекають? – спитав Вернер таким знайомим і водночас чужим голосом.

Пройшло вже достатньо часу, а мені все ще було неприємно бачити манірного демона в подобі шибайголови Жерома. Рухи, міміка, інтонації хлопця здавались мені жахливо неправильними, викликаючи в мене відчуття повної невідповідності та головний біль.

– Сьогодні мене ніхто не зустрічає, - відповіла я. Адріан і Джош все ще були в Кастле Магус, пильним оком наглядаючи за ельфами. Хоча Вернеру знати про це було не обов’язково.

– Он воно як, - демон неспішно сів навпроти мене. – Тоді скористуємося цим шансом, щоб обговорити наші подальші дії.

– Ви вже вирахували, де відбудеться наступний напад? – ширини парти здавалось мені недостатньо, і я насилу поборола бажання посунутися подалі.

– Звісно. Відмічу, що за такий короткий проміжок часу це було зробити нелегко, все ж таки тут потрібен тонкий розрахунок з урахуванням топографії. Ви й самі розумієте. Але для такого професіонала як я немає нічого неможливого, - співаючи самому собі дифірамби, Вернер дістав з рюкзака мапу Великого Парижа з накресленою на ній п’ятикутною зіркою. 

– Отже, наступне вбивство відбудеться в Сен-Клу. Це точна інформація? – я питально подивилась на демона. Сам же сказав, як легко в цьому ділі помилитись.

– Ображаєте, леді Пендрагон. Вчора мені довелося як слід попотіти та помотатись по місту та околицях, одночасно роблячи розрахунки, що в цьому кволому тілі було зовсім непросто. До того ж не забувайте, що від успіху цієї справи залежить і моя репутація. Тож за точність розрахунків  ручаюсь. Питання в тому, що ми робитимемо з цією інформацією, - містер Вернер відкинувся на спинку стільця та, схрестивши руки на грудях, очікуюче подивився на мене.  

На довгу хвилину в класі запанувала тиша. Думки галопом проносились у мене в голові. Ясно було одне – цього разу нам не можна помилитись.

– В Раді не дурні сидять. Скоріш за все, вони вже знають, де все відбудеться, - я пригадала нічний візит Зари, яка так само показувала мені мапу з пентаграмою та кричала, що все це моїх рук справа. – Вони будуть там, я в цьому певна. Ймовірно тато теж буде з ними. В його інтересах довести, що це не моя провина.

– В такому разі ми сховаємося неподалік та будемо спостерігати. Коли з’явиться демон, ми вступимо в гру. Переможемо монстра, врятуємо невинну жертву й таким чином відбілимо свої імена, - виснував Вернер з таким виглядом, наче немає нічого простішого.

– Життя не голлівудський блокбастер. Навряд все піде по вашому «плану», якщо його можна таким вважати, - я зобразила віртуальні лапки. Мене одразу пройняв крижаний холод. Демон був незадоволений коментарем, хоча не подав вигляду.

– Тоді чекаю на ваші пропозиції, - запропонував він, дивлячись на мене своїм найбундючнішим поглядом. – Вигадайте неймовірно хитру комбінацію, з якою ми всіх переграємо. Фейрі ж славляться своїми хитрістю та підступністю.

– Як і демони, - ухилилась я.

– Ви ж розумна дівчина, леді Пендрагон, - продовжував містер Вернер менторським тоном. – Ви самі розумієте, наскільки в даній ситуації в нас зв’язані руки. Ми затиснуті між Еквілібріумом, «ІГАНА» та тим скаженим окультистом, який безпосередньо підклав нам свиню. Один хибний крок, і нас з задоволенням відправлять прямо в пекло. Тому найкраще, що ми можемо зробити – це спостерігати. Якщо того потребуватиме ситуація, ми, звісно ж, втрутимось.

Я слухала демона з кислим виглядом. Мені було неприємно визнавати, що він мав рацію. Я хотіла б заперечити йому, але жодний геніальний план надати йому не могла.

– До речі, раз вже згадали, що там з «ІГАНА»? Впевнений, вони обов’язково сунуть ніс в цю справу.

Я розповіла містеру Вернеру про своє співробітництво з Графом та про те, в якому напрямку просувається наше розслідування. Він сильно здивувався, але не тому, що я порушила всі угоди та наважилась на співробітництво з ворогом, а тому, що так вчинив месьє Арно, не дивлячись на суворі догмати їхньої організації. Його також сильно повеселила історія про те, як Граф та Широкоплечий ледь не віддали Творцю душу, вломившись в його крамницю. Те, що вони вижили, демона засмутило.