Глава 21. З особистих записів Ренара Арно у справі №1027-А

16 березня 20хх року

Сьогодні ми почали працювати над версією Огюста Брюно, бізнесмена, що передчасно спочив. Переглянувши наритий на нього кадетом матеріал, жодних дивацтв за ним помічено не було. Дитячий садок, школа, перший заробіток, інститут, робота, просування по службі, одруження, відкриття свого бізнесу. Жодних різких успіхів і чудес, що могли б вказувати на те, що він запродав душу дияволу. Тепер справа була за опитуванням його сім’ї та знайомих. Роботи тут сила силенна, але як, не працюючи в поліції, розслідувати справу, яка й кримінальною не вважалася. Не можна було прийти до людей та заявити, що ми з окультної організації та розслідуємо смерть месьє Брюно, тому що вважаємо, що до його передчасної загибелі причетні надприродні сили. Довелося проявити кмітливість.

Перш за все, ми поділили фронт робіт на три групи: сім’я та друзі, робота, бізнес-партнери. Займатись останніми буде наш кадет. Це буде його перше самостійне завдання. Назвавшись журналістом початківцем Клодом Енрі, він буде збирати матеріал начебто для написання пам’ятної статті в один з економічних журналів. Гай візьме на себе найскладніше завдання. Представившись поліцейським, він буде повинен опитати співробітників покійного, начебто в рамках формального розслідування чи що він там вигадає. З його обличчям та підробленим посвідченням йому буде легко увійти в образ. Головне не попастись справжнім ажанам. Я ж взяв на себе найделікатніше завдання – опитати сім’ю та близьких друзів покійного. Оскільки судмедекспертиза підтвердила природну смерть, втручання поліції виглядатиме більш ніж підозріло. Проте, яку б причину я не вигадав для візиту до родичів, це могло викликати нову хвилю сліз, претензій та недовіри.

І от я сидів на дивані в просторій вітальні напроти безутішної вдови та вже дорослого сина років двадцяти. 

– Отже, чому приватний детектив цікавиться смертю мого чоловіка, коли це був звичайний серцевий напад? – жінка невдоволено свердлила мене поглядом, добре хоч не плакала.

– Розумієте, мадам Брюно, мене найняв месьє Фер’є, діловий партнер вашого чоловіка, - нахабно збрехав я.

– Я знаю месьє Фер’є, вони з Огюстом були добрими друзями, але досі не розумію, навіщо йому знадобилось наймати вас, і як це пов’язано з моїм чоловіком, - мадам Брюно навіть не намагалась приховати роздратування.

– Розумієте, месьє Фер’є непокоять обставини смерті вашого чоловіка. Незадовго до смерті месьє Брюно зізнався йому, що отримав кілька дивних погроз від анонімного недоброзичливця. На жаль, він не озвучив їхній точний зміст, але існує вірогідність, що його могли спеціально довести до такого стану, що смерть вашого чоловіка – це не трагічний збіг обставин, а тонко завуальоване вбивство, - пояснив я.

– Я, звісно, розумію, що людину можна довести до самогубства, але щоб до інфаркту. В це якось не віриться. До того ж Огюст не говорив мені про жодні погрози, - мадам Брюно виглядала здивованою та розгубленою.

– Можливо, він не хотів вас непокоїти. А можливо все це чистої вони непорозуміння, але месьє Фер’є, як друг покійного, хотів би розібратись в цій справі. Можливо, хтось міг впливати на психологічний стан вашого чоловіка таким чином, що через хвилювання чи стрес в нього міг статися інфаркт. Чи не помічали ви останнім часом за месьє Брюно нічого дивного? Можливо, він був якийсь схвильований, поводив себе дивно чи, можливо, у нього в житті трапилась якась неприємна подія? – я почав обережно промацувати ґрунт.

– Абсолютно нічого, - мадам Брюно відкинулась на спинку дивана, схрестивши руки на грудях. – Сучасний світ сповнений хвилювань, стресу та страждань. Від цього ніхто не захищений, і мій чоловік не був винятком. Хоча не можу сказати, що він був схильний до цього більше за інших.

– Ось як. Можливо, на нього просто справила сильне враження смерть однієї з його співробітниць, - сказав я начебто випадково, але по тому, як напружились обличчя моїх співрозмовників, було зрозуміло, що вони в курсі того, що трапилось.

– З чого б це моєму чоловіку переживати через смерть якоїсь співробітниці? – підтиснула губи мадам Брюно.

– Ну, можливо, вона була особливо цінною робітницею, чи вони були в гарних стосунках, - зробив я припущення, уважно спостерігаючи за реакцією дружини покійного. На мить її обличчя стало білим, а губи перетворились на тонку смужку. Мадам Брюно знадобилось кілька довгих секунд, щоб опанувати себе. Вона знала, що стосунки Брюно та Ляфльор були не просто хорошими. Я одразу почав сміливіше розвивати цю тему.

– Вибачте, що торкаюсь цієї теми, але чи було вам відомо, що вас чоловік та мадемуазель Ляфльор мали любовні стосунки?

Мадам Брюно дивилась на мене з такою відразою, наче я вивалив перед нею купу сміття.

– Не буду стверджувати, що не знала, - сказала вона після хвилинних роздумів. – Та й сам Огюст не дуже намагався це приховувати. Хоча яка вже різниця. Обох вже немає…

В кімнаті знову запанувала тиша, яку порушував лише скрип моєї ручки по паперу.

– Чи не знаходите дивним, що спочатку страшною смертю вмирає коханка, а невдовзі після неї і ваш чоловік? – перервав я ніякову паузу.

– Ви ще скажіть, що це я їх вбила, - процідила крізь зуби мадам Брюно.

Я одразу взяв цю версію на замітку. Доволі заїжджена історія. Розлючена дружина спочатку ліквідує коханку, а потім і свого благовірного. Як-то кажуть «Cherchez la femme».[1]