Глава 19. З особистих записів Ренара Арно у справі №1027-А

15 березня 20хх року

День розпочався рано. Наповнивши себе літрами кави після безсонної ночі, ми прийнялись за вивчення кримінальних зведень за одинадцяте та дванадцяте березня. Не можна було заперечувати, що припущення відьми правильні, і чиясь смерть в один із цих днів залишилась непоміченою, і тепер треба було виправити це упущення. Однак сказати було легше, ніж зробити. Париж та його пригороди утворювали величезну конгломерацію, і щодня тут з тих чи інших причин помирала маса людей. Як зрозуміти, яка саме з цих подій нам потрібна? Поки я продивлявся всі доступні мені кримінальні зведення за цей період, Гай шерстив некрологи, а юний Енрі перевіряв історії померлих на наявність будь-яких зв’язків з уже відомими жертвами. Дуже скоро ми зрозуміли, що користі з цього мало, оскільки якщо в кримінальній хроніці й попадалися згадки про смерті, то імена постраждалих часто не розголошувались, і навіть не всі природні смерті згадувались в місцевих газетах.  

Подумавши трохи, я дав Гаю завдання зв’язатись з його знайомим з центрального моргу та пробити через нього всіх, хто потрапив у філіали цього закладу в потрібний нам період. Нехай його знайомий санітар посмикає за ниточки, а за розумною винагородою діло не стане. Я ж вирішив попросити про таку послугу одного з наших інформаторів в поліції.

Я набрав номер інспектора Фльорі. Оскільки він був настільки гарної думки про «ІГАНА», що сам запросив нас на місце злочину, то можна було сподіватись, що він продовжить співпрацювати з нами й надалі. Однак мої очікування не виправдались. Інспектор перебував в край поганому настрої  та не палав бажанням виконувати моє прохання. Мені насилу вдалося домовитись про зустріч із ним. В той час, як я поспішав на призначене рандеву, Гай та Енрі поїхали опитувати друзів та родичів Жаклін Прежан в надії дізнатись подробиці її життя, які б могли помогти вийти на її зв’язок з убивцею. 

– Чим ви, трясця вашій матері, взагалі займаєтесь? Сталося вже чотири вбивства! Куди, чорти вас дери, ви дивитесь?! – біснувався інспектор Фльорі, так різко тицяючи в мене філіжанкою кави на виніс, що якби не пластикова кришка, він точно б залив мені весь костюм.

– Запевняю вас, ми робимо все, що можемо…

– Таке відчуття, що нічого ви не можете! – продовжував горлати Фльорі, не звертаючи уваги на випадкових перехожих. – Чорти б взяли вас та вашу контору. Взагалі не варто було до вас звертатись, якщо ви не можете впоратись!

Інспектор дістав з кишені хустку та витер спітнілу лисину. Мені залишалось тільки глибоко дихати та рахувати до десяти. В мене свербіли кулаки врізати йому як слід, але заради інформації, яку я сподівався від нього отримати, доводилось стримувати свій гнів.

– Повірте, «ІГАНА» не сидить без діла. Ми активно діємо…

– Чув я, як ви дієте. Випадок з тим антикваром, як його там, наочно це показав.

Було таке відчуття, що мені не просто наступили на мозоль, але ще й гарненько по ньому потоптались. І головне, що зовсім нічим було крити. Хиба є хиба.

– Всі помиляються, месьє Фльорі, - сказав я, ззовні залишаючись спокійним, наче ми говорили про щось незначуще, а не про події, озвучені каналами новин на всю країну. – В принципі, з цього приводу я й звернувся до вас по допомогу. «ІГАНА» - відома багатьом, але ніким не визнана організація. Нам не вистачає інформації, сприяння з боку держструктур. Я сподіваюсь, що це сприяння ми отримаємо у вашій особі. І, звісно ж, я повідомлю вам про те, що нам вдасться дізнатись,  якщо це хоч якось допоможе вам у вашому розслідуванні, - одразу додав я, випереджаючи наступне питання. «Якщо ця інформація відповідатиме тому, що можна оголошувати широкому загалу», - одразу додав я про себе.

– Це остання послуга, яку я вам роблю. Якщо про це дізнаються, на мене чекають великі неприємності, - з явною неохотою інспектор протягнув мені теку. – Це дані про події за одинадцяте та дванадцяте березня, зафіксовані на всіх дільницях Парижа та пригородів. Аби її отримати мені довелось добряче дати декому на лапу.

– Не бійтеся, месьє Фльорі. Ми компенсуємо вас усі ваші витрати. Я дам розпорядження в нашу бухгалтерію, - запевнив я його. Там, де не обійтися одним лише ентузіазмом, багато питань вирішують гроші, особливо коли це стосується лояльності.

Владнавши всі нюанси, я попрямував додому, тобто в штаб-квартиру. Коли я повернувся, Гая та Енрі ще не було. Аби не гаяти час, я почав продивлятись передані мені папери, розділяючи всі задокументовані випадки на дві групи: з летальним фіналом і без. Десь через пів години зайшла секретарка та передала конверт, який привезли з моргу. Знайомий Гая також добре попрацював. Пробігши очима надіслані папери, я вирішив подзвонити відьмі.

Набравши номер, я почав чекати. В слухавці лунали дивні, занадто довгі гудки, і до телефону тривалий час ніхто не підходив. Пройшла хвилина, потім дві. Я намагався не дивуватись, що автоматичний скид виклику так і не спрацював. Зрештою, я чудово розумів, з ким мав справу. Нарешті, на мій дзвінок вирішили відповісти.

- Добрий день, месьє Арно, - почувся в слухавці мелодійний голос відьми, тихий та приглушений, наче долинав звідкись здалеку. Цей бісовий мобільний зв’язок знову барахлив!

– Добрий день, мадемуазель Дюбуа, - я повернув привітання, борючись з бажанням розмовляти голосніше. Наче якщо я погано чую співрозмовника, то й на іншому кінці теж саме. – Як і домовлялись, я отримав потрібну нам інформацію за оговорений період.