Глава 14. З особистого щоденника Яни Дюбуа- Пендрагон

12.03

День розпочався як ніколи кепсько, а саме зі скандалу. Його суть можна звести до двох фраз «де ти швендяла вночі?» та «Наївно було вважати, що ніхто не помітить твоєї відсутності!». Як не намагалась я діяти потайки, все ж в мене нічого не вийшло. Тато, Агнія та Адріан дружно кричали на мене, вимагаючи пояснень. А що я могла їм сказати? Що бігала вночі на побачення з чоловіком? Що проникла в штаб-квартиру «ІГАНА»? Для мене це було на кшталт самогубству. Поміркувавши з хвилину, я вирішила видати суворо дозовану частину правди. Якби я вирішила збрехати, вони одразу відчули б неправду, і було б ще гірше. Тож я щиросердно зізналась, що ходила шукати вбивцю. Мовляв, роздосадувана підозрами Еквілібріуму, я таємно вирішила поблукати вулицями міста в надії відчути та відстежити злочинця. Про месьє Арно та віднайденого дядька Дарія я розважливо промовчала. Що тут почалось! Ґвалт стояв на весь будинок до першого поверху. Навіть Агнія, яка не схвалювала надмірну турботу мого батька та вважала, що для мене було б краще самотужки зустрічатись зі складнощами  віч-на-віч, лаяла мене з піною у рота. Певною мірою я була з ними згодна. Якщо подивитись зі сторони, то мій вчинок дійсно виглядав безглуздо та безвідповідально. Якби не Вернер з його непомірними вимогами, я б так ніколи не вчинила. В усьому винен цей клятий демон! Через нього я опинилась в такій ситуації та повинна була вигадувати дурнуваті виправдання. Я своєю чергою кричала, що мені набридло, що від мене весь час приховують справжній стан справ, що мені остогидли вічні підозри Ради, яка тільки й шукала привід, щоб знову почати діяти проти мене. Вже краще я сама з усім розберусь та відновлю своє чесне ім’я, ніж буду покладатись на того, хто від мене повсякчас щось приховує та не дає й кроку зробити без його відома.

Скандал закінчився парою битих чашок, тріщиною на стелі та остаточно зіпсованим сніданком. Гучно гримнувши дверима, я попрямувала до ліцею, аби тільки ще більше розлютитись. Вернер, цей пекельний покидьок, використовуючи мого любого друга, робив все, що йому заманеться. Звикнувши до нового тіла та вважаючи його своїм, він все більше й більше брав контроль над Жеромом, забувши про всіляку обережність.

Перше, що я побачила, зайшовши на подвір’я, це Жером, який воркував з якоюсь дівкою. Вони стояли обабіч основного потоку учнів та про щось мило теревенили. Дівчина весь час дурнувато хихотіла та вкривалась легким рум’янцем. Звісно, це все була не моя справа, і мені слід було пройти повз та дати їм спокій, але… Ні, це були не ревнощі через те, що ще нещодавно Жером зізнавався в коханні мені, а сьогодні впав в обійми іншої. Ні, ну, майже ні. Це було розуміння того, що справжній Жером в присутності симпатичної дівчини скоріш за все почервонів би й затинався, а не співав дифірамби з виглядом хвацького ловеласа. Придивившись магічним зором, я чітко побачила фантом демона, що оповивав тіло хлопця, наче друга шкіра. Ця змія знову виповзла з пекла назовні! Такий стан речей мене не влаштовував, і я сміливо попрямувала до парочки, маючи намір перервати цей недоречний флірт.

– Доброго ранку, Жероме, можна тебе на хвилинку, - сказала я та спрожогу потягнула його за собою, залишаючи спантеличену дівчину позаду. Хлопець слухняно пішов за мною без зайвих питань та заперечень.

– Ти що виробляєш? – зашипіла я на нього, коли ми відійшли достатньо далеко, щоб ніхто не міг нас почути. – Якого біса ти фліртуєш з цією дівицею?

– А ти ревнуєш? – уїдливо спитав він. – Нерозумно для того, хто тільки нещодавно мене відшив.

– Годі ламати комедію, Вернере. Гадаєш, я не бачу, що це ви?

– Яка проникливість, моя леді. День тільки-но розпочався, а до мене вже стільки уваги. Це мені лестить, - демон зобразив глузливий уклін.

Я глибоко вдихнула та спробувала заспокоїтись. З цим гадом тільки так і можна розмовляти. Чим більше ти нервував, тим більше насолоди йому це приносило.

– Містере Вернере, ви взагалі страх загубили? А якщо вас хтось помітить? В місті чаклуни Еквілібріуму та Чорні Круки, які вас шукають, а ви так безтурботно розгулюєте, - я втомлено потерла перенісся. Забагато хвилювання з самого ранку не йшло мені на користь.

– Але, моя люба мадемуазель Дюбуа, я більш ніж впевнений, що ваш батько зробив все, аби ні чаклуни, ні Круки не лізли у ваше особисте життя. Там, де ви, щодо посіпак Ради можна не хвилюватись.

– А чи не надто ви самовпевнені, містере Вернере? Де гарантія, що слово батька для них все ще щось означає? А якщо вас побачить хтось з моєї родини, що тоді будете робити? Тож намагайтесь зайвий раз не висовуватись і не робіть нічого, через що в Жерома будуть проблеми, коли все скінчиться.

– А ви, як я подивлюсь, доволі впевнені, що все скоро скінчиться? – спитав демон, схилившись до мого обличчя.

– Звісно. Тому не псуйте Жерому життя, - не спасувала я. Хай робить, що хоче. Я надто втомилась, щоб реагувати на всі його штучки.

Настала важка пауза. Ми продовжували грати в дивоглядки. Ніхто не мав наміру поступатись іншому.

– Добрий ранок. Що тут у вас відбувається? – до нас підійшла Марі, моментально розрядивши обставини.

– Та таке, теревенимо. Доброго ранку, - відповіла я, натягаючи на обличчя чергову усмішку.

– О, привіт. Як справи? – привітався Жером з дещо розгубленим виглядом. Звісно, раптові провали в пам’яті будь-кого зіб’ють з пантелику. Проте Вернер доволі майстерно пудрив йому мізки, оскільки він все ще не надав цьому особливого значення.